Словарь української мови (1924)/діл
| ◀ дійшлий | Словарь української мови Д діл |
ділання ▶ |
|
I. Діл, до́лу, м. 1) Низъ, долина. Як летіла ворона догори, то й кракала, а як на діл, то й крила опустила. Ном. Неси мене, сивий коню, горами, долами. Грин. III. 677. 2) Полъ земляной. Сим. 2. Як мертва на діл повалилась. Шевч. 72. До-до́лу. На полъ, на землю, до земли. Зсади хлопця до-долу. До-долу верби гне високі. Шевч. 26. Склонив головочку низько до-долочку. Чуб. Крикнув Швачка та на осаулу: із коней до-долу! ЗОЮР. Долина глибока, калина висока, аж до-долу віття гнеться. Мет. Ісус, нахилившись до-долу, писав пальцем. Єв. І. VIII. 6. Ум. Доло́к, до́лонько, до́лочко.
II. Діл, лу, м. Часть, доля. В діл Матвієві пішла пасіка. Черниг. у.