Словарь української мови (1924)/душа
| ◀ дучковий | Словарь української мови Д душа |
душарка ▶ |
|
Душа́, ші́, ж. 1) Душа. Тіло потішається, як чоловік зап'є, а душа погибає. К. ЧР. 44. Чує щось душа, та мені не каже. Ном. Люблю як душу. Мет. 62. Бо́гу ду́шу відда́ти. Умереть, отдать Богу душу. За час, за годину милосердному Богу душу оддав. Макс. (1849), 22. З душі́. Искренно. Ой чорнявую з душі люблю, — на біляву залицяюся. Лавр. Сам душе́ю. Одинъ-одинешенекъ. Ном. № 10680. Лежала собі сама душею. МВ. (О. 1862. I. 81). Чого́ душа́ забажа́є. Чего бы ни захотѣлось, — все. Кв. II. 331. По душі́ дзвони́ти. Звонить по мертвомъ. 2) Человѣкъ, душа. Забере з собою приятелів душ тридцять або й сорок, да й іде з ними в Київ бенкетувати. К. ЧР. 84. Йому треба над п'ятьма душми буть ураз, то тепер йому ніколи. Лубен. у. Вони у дві душі робили. Кролев. у. 3) Въ скрипкѣ: душка, подставка внутри, распорка. Здоров, скрипалю! — Здоров, чорте! — Ну, давай душу! — А скрипаль трісь об дуба скрипку, та й дав чортові душу з скрипки. Грин. I. 41. 4) Мѣсто внизу горла спереди. Не застебнулась до шиї, мені й надуло в душу. Рк. Левиц. 5) Опухоль на шеѣ. ЗЮЗО. II. 389. 6) — тата́рська. Пт. Чайка. Вх. Пч. II. 15. Ум. Ду́шка, ду́шенька, ду́шечка, душеня́тко, душеня́точко, души́ця. Кромѣ послѣдняго слова, употребляются преимущественно какъ ласкательныя имена для любимыхъ, дорогихъ людей. Ой кріп та ромен та петрушечка.... кучерявий Іван, моя душечка. Нп.