Словарь української мови (1924)/дуріти

by Борис Грінченко

◀ дурість

Словарь української мови Борис Грінченко Д дуріти

дурк ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Дурі́ти, рі́ю, єш, гл. 1) Глупѣть, дѣлаться дуракомъ. Як волосся сивіє, то чоловік дуріє. Ном. № 8692. Як парубкував, — поведе чорними бровами, — дівчата сохнуть і дуріють. МВ. I. 108. 2) Дѣлать глупости, шалить. А дуріти нам негоже. МВ. I. 88. Чого ти дурієш? де твій розум? Шевч. 298.