Словарь української мови (1924)/дурнувати

by Борис Грінченко

◀ дурноха

Словарь української мови Борис Грінченко Д дурнувати

дурнуватий ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Дурнува́ти, ну́ю, єш, гл. 1) Дурачиться, шалить. Люде до божого дому йдуть, а ми дурнуємо та пустуємо. Харьк. 2) Быть безъ употребленія. Яке любе місце, та й дурнує: віддали б кому на ґрунт. Каменец. у.