Словарь української мови (1924)/дурний
| ◀ дурнеча | Словарь української мови Д дурний |
дурник ▶ |
|
Дурни́й, а́, е́. 1) Глупый. Заткне тебе за шапище, за дурную головище. Чуб. III. 146. Хто дурнішний — чи пани, чи прості люде? — Пани сами по собі дурні, а ми сами сами по собі. Ном. № 13473. Лучче з розумним згубити, як з дурним знайти. Посл. Да дурна була дівчинонька, що так ісказала. Чуб. V. 7. Дурни́й ро́зум. Глупость; глупая голова. Дурний свій розум проклинаю, що дався дурням одурить. Шевч. Ти, козаче молоденький, дурний розум у тобі. Мет. 15. З дурно́го ро́зуму. По глупости. Дурне́ бала́ка. Глупости говоритъ. Зміев. у. Дурне́ ко́лесо. Весенняя игра. Маркев. По дурно́му. Напрасно. 2) Бѣшеный (о собакѣ). Грин. II. 20. Дурна собака наших собак покачала. Харьк. у. Ум. Дурне́нький, дурне́сенький. Раденький, що дурненький. Ном.