Словарь української мови (1924)/дука
| ◀ дук | Словарь української мови Д дука |
дукарь ▶ |
|
Ду́ка, ки, м. Князь, знатный господинъ, богачъ. ЗОЮР. I. 21. Пани й панята, дуки, княжата з'їхались труну провожати. К. Досв. 141. Аж ніхто не радиться, не поражається на славную Україну гуляти, тільки радяться три дуки сребраники до Насті кабашної меду да оковитої горілки підпивати: первий дука сребраника ніженьский Войтенко, а другий черніговський Попаденко, а трейтій Грицько Коломієць. Мет. 383.