Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
дублений
Берлін: Українське слово, 1924

Дубле́ний, а, е. 1) Вымоченный въ дуби́лі. Шух. I. 254. О кожѣ: выдѣланный. 2) Одеревенѣлый, окоченѣлый. Один тільки мови між їми не вів, нікуди й не гляне, зовсім мов дублений. Сніп. 160. Не ворог, хто уже дублений, не супостат, чий труп нікчемний на полі без душі лежить. Котл. Ен.