Словарь української мови (1924)/дріб'язок
| ◀ дріб'язкий | Словарь української мови Д дріб'язок |
дрівітня ▶ |
|
Дрі́б'язок, зку, м. 1) Мелочь, мелкія вещи. Оце забув купити олії. Стілько дріб'язку було, що як його й не забути: купи соли, купи риби, меду, мила, олії, — от і забудеш що небудь, випаде з голови. Кіев. у. 2) Маленькія дѣти. Там того дріб'язку повен запічок. 3) Мелкій скотъ. В мене овець ватага, а дійнику без ліку, а дріб'язку як піску. Лавр. 77. 4) На дріб'язок, на дріб'язки поби́ти. Побить на мелкіе кусочки. Грин. II. 243.