Словарь української мови (1924)/дружина
| ◀ друженько | Словарь української мови Д дружина |
дружити ▶ |
|
Дружи́на, ни, 1) об. Каждый изъ супруговъ — какъ мужъ, такъ и жена. Да поможи, Боже, на рушничку стати: тоді не розлучить ні батько, ні мати, ні чужая чужина, коли судилася дружина. Мет. 53. З великою худобою битись да сваритись, з хорошою дружиною на світі нажитись. Мет. 83. Ой як буду, моя матусенько, да я в війську помірати, приймай мою вірную дружину да за рідну дитину. Мет. 241. Чоловіче мій, дружино моя, завіз ти мене, де роду нема. Мет. 246. 2) ж. Товарищи, дружина, слуги. Хвалиться стрілкою перед дружинкою: да нема у дружини такої стріли, як у самого пана Івана. Чуб. III. 288. Ум. Дружи́нка, дружи́нонька, дружи́ночка. Чуб. III. 288. Маркев. 136. Грин. III. 429. Мил. 205. Що білая лебедина Дунай сколотила, невірная дружинонька жалю наробила. Чуб. III. 137. Негідняя дружиночка молодому світ зав'яже. Чуб. V. 31. Борейкова дружинонька волає долами: один каже до другого: „Вже пана не мами“. Гол. I. 14.