Словарь української мови (1924)/достоту
| ◀ достотно | Словарь української мови Д достоту |
достоювання ▶ |
|
Досто́ту, нар. Точь въ точь. Вона дивилась на жовте й підсиняне батьківське лице.... і злякалась, думаючи, що колись такий достоту буде її чоловік. Левиц. Пов. 279.