Словарь української мови (1924)/дорублювати
| ◀ дорубити | Словарь української мови Д дорублювати |
дорубувати ▶ |
|
Дору́блювати, люю, єш, сов. в. доруби́ти, блю́, биш, гл. Оканчивать, окончить обрубать (въ шитьѣ). Ти ще й рубця не дорубиш, я вже й звернусь. Кв.