Словарь української мови (1924)/докучливий
◀ докучати | Словарь української мови Д докучливий |
докучливо ▶ |
|
Доку́чливий, а, е. Надоѣдливый, причиняющій безпокойство. Мир. Пов. I. 134. Докучливі діти у Григора. Каменец. у. Докучливе допитування. Мир. Пов. I. 140.