Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
довіряти
Берлін: Українське слово, 1924

Довіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. дові́рити, рю, риш, гл. 1) Довѣрять, довѣрить. К. Псал. 178. І батькові не довіряв. Котл. Ен. 2) Испытывать, испытать. Я довірив попа, який він. НВолын. у.