Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
дак
Берлін: Українське слово, 1924

Дак, сз. 1) Такъ, да, но. Рада б душа в рай, дак гріхи не пускають. Ном. Ой у полі да криниченька, тілько водиця сльозиться, не рад чумак да чумакувати, дак не мусить оплатиться. Мет. 459. „Куди ти, вовче, біжиш?“ — „До вдови за поросям.“ — „У неї ж одно.“ — „Дак щоб не було й того.“ Ном. № 10718. 2) То, такъ. Єв. Мр. XII. 19. Оттогді то Барабаш, гетьман молодий, як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напився, дак у його і спать повалився. Мет. 386. Не ти мені скажеш, дак мати: було б убогої не брати. Мет. 48. Дівчино моя Переясловко, поцілуй же мене, моя ластовко! — Дак що ж, дак ну ж, дак поцілую, да у тую губоньку да золотую. Мет. 5. „Колядуй, баране!“ — „Не вмію, пане.“ — „Дак лізь у вікно!“ — „Дак роги, пане!“ Чуб. III. 428. 3) Дак же ні. Да нѣтъ же. 4) Як нема́, дак нема́. Нѣтъ какъ нѣтъ. А в неділеньку рано-пораненьку козочки як нема, дак нема. Мет. 229.