Словарь української мови
Борис Грінченко
Г
гріти
Берлін: Українське слово, 1924

Грі́ти, грі́ю, єш, гл. 1) Грѣть, нагрѣвать, согрѣвать. Піч топлю, руки грію. Ном. № 12538. Чужий кожух не гріє. Ном. № 9652. Ой, місяцю, місяцю! світиш, та не грієш, — даремне в Бога хліб їси. Ном. № 596. Окропи гріть. Рудч. Ск. I. 137. Гріти самова́рь. Ставить самоваръ. Пятигорск. окр. 2) Бить, колотить. Отець Хведор грів та грів його по всьому. Левиц. I. 535. 3) — покло́ни. Бить съ усердіемъ поклоны. Гріє перед тим хрестом поклони. Мнж. 92. 4) — чупри́ну. Потѣть отъ усилій, силиться. Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть? Г. Арт. (О. 1861. III. 112). Гріти гадю́ку за па́зухою. Отогрѣть змѣю на груди, приласкать неблагодарнаго. Ном. 5) Грі́ти наді́ю. Поддерживать надежду въ комъ. Нехай радіє, поки надію серце гріє. Шевч.