Словарь української мови (1924)/горіти
| ◀ горіський | Словарь української мови Г горіти |
горітися ▶ |
|
Горі́ти, рю́, ри́ш, гл. 1) Горѣть. Коли Бог не годить, то й огонь не горить. Ном. № 14. Без підпалу й дрова не горять. Ном. № 3298. Гори́ть, як сліпи́й ди́виться, — совсѣмъ не горитъ. Ном. № 7566. Як мо́кре гори́ть. Плохо, вяло идетъ работа, дѣло. Ном. № 10909. Шку́ра гори́ть (на кому). Горячій, непосѣдливый (кто). Г. Барв. 320. 2) Быть въ жару, имѣть повышенную температуру (о больномъ). Болітимеш, горітимеш, смерти бажатимеш. Чуб. V. 186. 3) Блестѣть, горѣть. Погас місяць, горить сонце. Шевч. 127. Базари, де військо, як море червоне, перед бунчуками бувало горить. Шевч. 149. Надо мною з своєю божою красою гориш ти, зоренько моя. Шевч. 620. 4) Пылать желаніемъ, сильно желать чего. До кужіля рука болить, до горілки душа горить. Нп. Черк. у. 5) Горю́-горю́ пень. Присловье въ игрѣ въ щітки. Чуб. III. 93.