Словарь української мови (1924)/гонитель
| ◀ гонитва | Словарь української мови Г гонитель |
гонителька ▶ |
|
Гони́тель, ля, м. 1) Гонитель. От з того часу і став на неї гонителем. Кв. Один Грицько, другий Андрій, на віру гонитель. ЗОЮР. I. 315. 2) Гоняющійся за чѣмъ, любитель чего. Наші родителі за тим не гонителі. Ном. № 5147. 3) Сгонщикъ людей на работу, на сходъ. Черниг. Подольск. 4) Надсмотрщикъ за работами въ полѣ. Рк. Левиц. 5) Вѣтрогонъ, шалунъ, непосѣда, сорви-голова. За цими гонителями і хати не натопиш. Брацл. у.