Словарь української мови
Борис Грінченко
Г
гладити
Берлін: Українське слово, 1924

Гла́дити, джу, диш, гл. 1) Гладить, равнять. Туди гладь, куди шерсть лежить. Ном. № 5898. Гла́дити доро́гу. Выпивать на дорогу. Ном. № 11618. Также: Гладити „додо́му“ и „з до́му“. Св. Л. 146. 2) Переносно: ласкать, лелѣять. Усміх милий, аж по душі гладить. 3) Окончательно очищать отъ шелухи. Просо гладити. Кобел. у. 4) Уничтожать. Господь… гріхи гладить, до неба провадить. Гол. II. 7.