Словарь української мови
Борис Грінченко
Г
гарувати
Берлін: Українське слово, 1924

Гарува́ти, ру́ю, єш, гл. 1) Запрашивать (цѣну, вознагражденіе). Як що не дуже багато будуть гарувати, то й поступайтесь: там рублів п'ять, ну хоть і десять, то вже давайте, а як що зацурують як дурень за батька, то йдіть у друге місто. ХС. VII. 421. См. Ґарувати. 2) Тяжело, безъ отдыха трудиться. Увесь вік гарував та загарував собі тільки п'ядь землі та домовину. (К. П. Михальчукъ).