Словарь української мови (1924)/відправа

by Борис Грінченко

◀ відпочити

Словарь української мови Борис Грінченко В відправа

відправити ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Відпра́ва, ви, ж. 1) Богослуженіе, служеніе. Кончилась відправа, вона (панночка) пішла з церкви. Рудч. Ск. II. 47. Попи добилися копійки і за одправи принялись. Мкр. Г. 70. Відпра́ву пра́вити, чини́ти. Служить (въ церкви). Почали велику одправу правити. Рудч. Ск. II. 31. Сліпий старець чинить у дому Божому одправу. МВ. I. 16. 2) Отпускъ. Козак молоденький о відправу просить: „пусти ж мене, пане, звідси на Волиня“. Гол. I. 104.