Словарь української мови (1924)/відбігати

by Борис Грінченко

◀ відбиватися

Словарь української мови Борис Грінченко В відбігати

відбігатися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Відбі́гати, гаю, єш, гл. 1) Отбѣгать. Я вже своє відбігав, — біжи но ще ти: то чи не відбігаєш ніг. 2) О коровѣ: окончить случку.

Відбіга́ти, га́ю, єш, сов. в. відбі́гти, біжу́, жи́ш, гл. 1) Отбѣгать, отбѣжать. 2) — що. Терять, потерять. Десь шапку відбіг. Чи одбіжить бува люльку в сварці, а грошей на нову кат-ма, — вони.... купували йому. Мир. ХРВ. 147. 3) — чого́, кого́. Чуждаться, оставлять, оставить, покидать, покинуть. Свого батька змалку відбігаю. К. Досв. 155. Ой що кров живую ссали, — власних скарбів одбігали. К. Досв. 116.