Словарь української мови (1924)/ворожити
| ◀ ворожиля | Словарь української мови В ворожити |
ворожіння ▶ |
|
Ворожи́ти, жу́, жиш, гл. 1) Гадать; колдовать. Хто ворожить, той душею наложить. Ном. № 233. 2) — коло чо́го. Возиться съ чѣмъ, что-то дѣлать съ чѣмъ. Ночліжники бачили, що такі то коло тих коней ворожили і щось нишком балакали. Ном. № 12831.