Словарь української мови
Борис Грінченко
В
вовк
Берлін: Українське слово, 1924

Вовк, ка́, м. 1) Волкъ, Canis lupus. Вовка ноги годують. Посл. Вовки-сіроманці квилять-проквиляють. Дума. Вмѣсто этой правильной формы мн. ч. въ кобзар. думахъ иногда встрѣчается вовці — поддѣлка кобзарей подъ церковно-славянскій языкъ: Вовці-сірохманці нахождали. АД. I. 117. Хоч вовкі́в ганя́й (у ха́ті). Очень холодно. Ном. № 638. Вовки́. Волчій мѣхъ, волчья шуба. 2) Кличка темно сѣраго и угрюмаго вола. КС. 1898. VII. 42. 3) Раст. Ononis pircina. Шух. I. 21. 4) Родъ дѣтской игры. Ив. 45. Загина́ти сухого вовка́. Родъ игры: нѣсколько мальчиковъ набрасываются на одного и пригибаютъ ноги къ землѣ. КС. 1887. VI. 480. 5) Средина разрѣзаннаго арбуза, остающаяся неразрѣзанной. Панич порізав кавуна на скибки і розіклав на траві. Скибки роспались і з середини випав червоний вовк. Левиц. Пов. 229. Ум. Во́вченько, вовчо́к, вовчик. По дівчиноньці дзвони задзвонили, а по козакові вовченьки завили. Мет. 96. Въ сказкахъ: вовчик-братік та лисичка-сестричка. Ув. Вовцю́га.