Словарь української мови (1924)/вирва

by Борис Грінченко

◀ вирачкуватися

Словарь української мови Борис Грінченко В вирва

вирвання ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Ви́рва, ви, ж. Взятка, поборъ, всякій несправедливый или лишній поборъ, напр. при денежной платѣ еще добавочный отработокъ. Оце писарь вирви хоче, тим зразу й не дає білета. Борз. у. За десятину землі панові одкосити дві, та ще вивезти десять купок гною, — то се вже гній буде вирва. Лубен. у. Хотіла баба вирви, та усилу сама вирвалась. О. 1862. IX. 114. То Шеверенко Олекса, в перших брат Наталі, здумав вирви домагаться, як москаль медалі. Заморившись, запалившись кинувся із хати, молодую, як ведеться, Талю продавати.... Кинули мерщій півкіпник срібний на одплату. Мкр. Н. 29. Три вирви в шию і міх кулаччя. Ном. № 4761. У три ви́рви. Въ шею. І самого Енея-пана в три вирви вигнали відтіль. Котл. Ен. I. 16.