Словарь української мови (1924)/виноватець

Словарь української мови
Борис Грінченко
В
виноватець
Берлін: Українське слово, 1924

Винова́тець, тця, м. 1) Виновникъ. Мнж. 74. Я не крав деревні, а ось я швидко виноватця знайду. Канев. у. Уміє він пізнати виноватця. К. Іов. 24. 2) Должникъ. Оце по виноватцях ходив, щоб повіддавали, хто скільки позичав, так нема — не молотили. Черниг. г.