Словарь української мови (1924)/ватага

by Борис Грінченко

◀ ватаг

Словарь української мови Борис Грінченко В ватага

ватагування ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Вата́га, ги, ж. 1) Ватага, отрядъ, толпа; шайка. Простяглася по діброві по над Дніпром козацька ватага. Шевч. 170. І наплодилось у тім болоті чортяк до врага, — не багацько їх — ціла ватага. Рудч. Ск. I. 63. Яка ж ватага розбішак! Котл. Ен. 2) Стадо мелкаго скота. Ой я козак нетяга, в мене овець ватага. Нп. Віджени коров у череду, а овечок і телят у ватагу. Чуб. II. 529. 3) Стая. Вовків ціла ватага. Грин. I. 163. Ум. Вата́жка.