Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
біяк
Берлін: Українське слово, 1924

Бія́к, ка́, м. 1) Большой молотъ, служащій для пробиванія мельничныхъ каменьевъ, для раскалыванья дерева и пр. Біяком дуби в лісі то-що б'ють. Черк. у. 2) = Бияк. Ой біяк черешневий, капиця залізна; як мя попер мужик ціпом, аж мі шкура злізла. Чуб. V. 1081. Ум. Біячок. Ув. Біячи́сько.