Словарь української мови (1924)/біснуватий

Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
біснуватий
Берлін: Українське слово, 1924

Біснува́тий, а, е. 1) Сумасшедшій, бѣсноватый. Ном. № 6426. 2) Употребл. какъ эпитетъ въ значеніи переносномъ: сумасшедшій. Вже ж і Січ їх біснувата жидовою поросла. Шевч. Ой, дівчино, люблю тебе, не їж хліба — візьму тебе.... Ой козаче біснуватий, нехай не їсть твоя мати. Чуб. V. 482. Осадив назад біснуватих коней. Левиц. I. Ум. Біснуватенький.