Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
біль
Берлін: Українське слово, 1924

I. Біль, бі́лі или белі (зват. п. бі́ле и бе́ле), ж. 1) Бѣлыя нитки для шитья. Чуб. VII. 574. Під вербою над водою Катерина біль білила, із своєю біллю говорила: «ой бе́ле моя, тонка бе́ле! Нп. Стоять намети як біль біленькі. Чуб. III. 275. Шиє вона шовком-біллю свому милому на неділю. Нп. Всю ніч не спала, біль сукала. Мет. 313. Я з тебе, біле, плахту витчу. Мил. 84. 3) Часть дерева, слѣдующая непосредственно за корой. НВолын. у. 4) Бѣлизна. Полюби мене в чорні, а вже в білі полюбить і аби хто. Ном. № 2317. Полюбите насъ чорненькими, а бѣленькими насъ всякій полюбитъ. 5) Сало. Вх. Лем. 392. Ум. Білечка. Забери собі біль-білечку. Чуб. III. 470.

II. Біль, лю, м. Бѣлая краска, бѣлило. Ой у полі коршма дильом дильована, дильом дольована, більом більована. Нп. (Бердич. д.).

III. Бі́ль, бо́лю, м. Боль, страданіе. Чужий біль нікому не болить. Ном. № 2344.