Словарь української мови (1924)/бунт
| ◀ бункош | Словарь української мови Б бунт |
бунтиковий ▶ |
|
I. Бунт, ту, м. 1) Связка, пукъ (нитокъ, шелку, табаку и пр.). 2) мн. Шесть большихъ струнъ на бандурѣ. КС. 1882. VII. 282. Ум. Бу́нтик, бу́нтичок.
II. Бунт, ту, м. Бунтъ, возмущеніе, мятежъ. Бунт зрива́ти. Бунтоваться. Звели нам під москаля тікати, або звели нам з ляхами великий бунт зривати. АД. II. 114.