Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
бунт
Берлін: Українське слово, 1924

I. Бунт, ту, м. 1) Связка, пукъ (нитокъ, шелку, табаку и пр.). 2) мн. Шесть большихъ струнъ на бандурѣ. КС. 1882. VII. 282. Ум. Бу́нтик, бу́нтичок.

II. Бунт, ту, м. Бунтъ, возмущеніе, мятежъ. Бунт зрива́ти. Бунтоваться. Звели нам під москаля тікати, або звели нам з ляхами великий бунт зривати. АД. II. 114.