Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
булава
Берлін: Українське слово, 1924

Булава́, ви́, ж. 1) Булава, знакъ гетманскаго достоинства. Оттогді то козаки добре дбали, бунчук, булаву положили, Єврася Хмельниченка на гетьманство настановили. Дума. До булави треба голови. Посл. 2) = Кийо́к. Грин. III. 667. Мужик прийшов до вовка: лусь, лусь кийком. А лисичка… каже вовкові: «Крути-верти, вовчику, головою, щоб не поцілив сучий син булавою. Рудч. Ск. I. 21. Ум. Була́вка. Ном. № 3944, Була́вочка. Чуб. V. 1086.