Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
брехати
Берлін: Українське слово, 1924

Бреха́ти, шу́, шеш, гл. 1) Лгать, врать. Брешеш, дівчино, неправда твоя. Чуб. V. 81. Иногда во 2 л. ед. ч. наст. вр.: брехаєш: Брешеш, дівчино, брехаєш: що-вечора на улицю махаєш: Мил. 104. В живі́ о́чі бре́ше. Безстыдно вретъ въ глаза. В живі очі тобі бреше, як шовком шиє — хоч би моргнув вражий син. МВ. (КС. 1902. X. 142). Бреше, аж не постережеться. Ном. № 6947. Бреше на всі заставки. Посл. Щільно бреше. Хорошо, складно вретъ. 2) = Гавкати. Собака бреше, — вітер несе. Ном.