Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
боронити
Берлін: Українське слово, 1924

Борони́ти, ню́, ниш, гл. 1) Оборонять, защищать; хранить К. ЧР. 358. В морі не втопила, од смерти боронила. Макс. (1849) 51. Предки наші славні боронили волю. К. Досв. 27. Нехай мене Бог боронить від лихої напасти. Ном. № 152. 2) Запрещать. Оженися, сину, я не бороню, та не бери вдови, бо я не велю. Чуб. V. 880. Ой прошу вас, гості милі, не бороньте того. Грин. III. 648. 3) Бороновать. Оре плугом, кіньми боронить. Чуб. V. 199.