Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
бовдур
Берлін: Українське слово, 1924

Бо́вдур, ра, м. 1) Дымовая труба. Чуб. VII. 380. Повна хата (відьом) назбіралась. Вийняли вони із печі черепок чогось та й стали мазать ним під руками. Помаже оце під руками та й полетить у бовдурь. Грин. I. 60. Темним стовбом дим пішов з його бовдура. 2) Густой клубъ дыма, густая туча. Фр. Пр. 63. 3) Шестъ, жердь у рыболововъ. 4) Болванъ, чурбанъ, неотеса. Фр. Пр. 63. Стирчи́ть мов бо́вдур. Стоитъ, какъ болванъ. Ум. Бовдуре́ць, бо́вдурчик.