Словарь української мови (1924)/благочестивий
| ◀ благость | Словарь української мови Б благочестивий |
благочестя ▶ |
|
Благочести́вий, а, е. 1) Православный. Графиня благочестива була і не ходила в успенську церкву до уніята. Скоро потім настало благочестіє, успенська церква на самий перед стала благочестивою. КС. 1884. VIII. 724. Стали гонительства і на попів благочестивих. ЗОЮР. I. 138. 2) Благочестивый, религіозный. А людей благочестивих добре поважає. К. Псал. 8.