Словарь української мови (1924)/белебень
| ◀ белебенити | Словарь української мови Б белебень |
белеґа ▶ |
|
Бе́лебень, беня, и бня, м. 1) Возвышенное и открытое мѣсто. Употребляется чаще въ выраж.: на белебні — на юру. Хата стоїть на белебні. Тут заверюха б'є, а наші чумаки стали валкою на белебні. Екатериносл. Розумна голова: на белебні затишку хоче. Ком. Пр. № 409. 2) Глубокое мѣсто въ водѣ. Угор.