Словарь української мови (1924)/безбулавний
| ◀ безбоязно | Словарь української мови Б безбулавний |
безвартний ▶ |
|
Безбула́вний, а, е. Не имѣющій, лишенный булавы. Якого, — кажуть, — чорта чекатимем, поки нас візьмуть шаблею з безбулавним нашим гетьманом. К. ЧР. 345.