Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
банити
Берлін: Українське слово, 1924

Ба́нити, ню, ниш, гл. 1) Мыть, вымывать, выполаскивать. Була въ березі, діжку банила. Лубен. у. Стала вона банити ложечки. Мнж. 32. Приходе до річки попова дочка тарілок банити. Мнж. 6. Банити рибу. МУЕ. I. 49. (Добруджа). 2) Полоскать. У горлі боліло, так лікарь давав чимсь банити. Харьк. у. 3) Бить (человѣка). Сусід Кіхоть із жінкою моєю… гм! гм! не вам кажучи, пані… а свою банить що-дня. Г. Барв. 334.