Сині етюди (1923)/Свиня
| ◀ Бараки що за містом | Сині етюди Свиня |
Кімната ч. 2-е ▶ |
|
Це каже зоологія:
— … „має 44 зуби. Sus domesticus: йоркширська, темворст, суфолькська, есекська іще багато. І ще: sus scrofa: дик, вепер — є в Азії, залишився і в Европі“.
Іще треба росповісти про Карла Івановича і про Хаю — між иншим, а про свиню буду говорити потім.
А тепер іще про будинок, а може ще про кого-небудь.
Будинок…
Будинок має 4 виходи, входи. Вихід 8 квартир, квартира 4—5 кімнат, а кімнати (назад!) — дають ще квартири. В кімнатах, в квартирі, де Хая, не де Карло Іванович: нижче поверхом, — 4 квартири: Хая, сім'я товаришки Зої з Зоєю і 2 товариша: один товариш з товаришкою, тепер жінка (чи як там?): Райський і вона, Яблучкина. Четвертий – Пєтушков.
От.
А от, припустім. —
Два балкони: один вище, другий нижче.
… Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця… (Єсть такі ярки — цвіркунячі, повно точіння, коли вечір, коли в степу блукає таємно — червоний огонь: мабуть
багаття, а мабуть… не знаю). 20 кроків: — гримає духова музика: це сад „Гастроль“. А коли стихає, тоді симфоничний оркестр.Дивлюсь —
лихтарі, лихтарі, лихтарі, як золотий горох: це над будинками, видно з будинку, що над будинками.
… А десь збираються уїхати кудись. Під'їдуть до семафора, а там іще семафор, іще семафор…
Так от —
під балконом гризуться собаки, зрідка плачуть коти, мов ті діти.
Вечір. А потім —
ніч.
— Мяу-у-у!
Садок. Із садка арія з „Івана Сусаніна“. І тому, що Глинка великий композитор, і місто не місто, і огні не огні: сумно, тоскно, радісно… І знову сумно…
Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця…
А коли вистукував цвіркун (тоді прийшов вечір), Хая пішла на балкон і через бильця перехилилась, щоб покликати:
— Ка-арль! Ка-арль!
Це так: язик до піднебення. От повторіть голосно:
— Ка-арль! Ка-арль!
Чоловік живе і він не знає, що він малпує. Один зробить „гав“ — другий зробить „гав!“ бо в природі теж: весна заплаче дощами, а потім і осінь заплаче дощами. Між иншим: чом ми так любимо бабине літо? Я думаю не тому, що ми бабники. Ви як думаєте? А от Латвія ніби-το ріка і тихенько струмкує, це тому, що Латвія нагадує латаття, а біля латаття вода якось завше струмкує.
Хая покликала і пішла в кімнату.
А тоді на східцях шум, тупіт, і влітає канарейкою Карло Іванович.
— Шьо, дєтошька?Карло Іванович „шьо“ — прибалтійський акцент: „шьо“. Христосик Карло Іванович, во благообразії: русява борідка, а в сірих очах смирення: (вода біля латаття тихо струмкує).
Хая показала пальцем:
— Там я напісяла, візьми винеси.
Карло Іванович заметушився, спотикнувся, схопив „генерала“ і вискочив.
… А тепер —
а тепер Хая лежить на канапі. Карло Іванович, коли розсердиться: — Ах, ці жірні шеншіні… (здається: жірні женщини всюди, навіть, де цвіркун точить крильця, навіть сняться — всюди… жірні шеншіні…).
Карло Іванович увійшов з порожнім „генералом“ і поставив його обережно під кровать.
І сів… і не сів…
Хая сказала суворо:
— Іди. Можеш ітти. Можеш сьогодні не приходити.
… Коли б'ються півні, а потім один тікає, тоді одному чуб настовбурчений. Так і Карло Іванович.
Карло Іванович пішов, він не розсердився, стримав себе, тому що він північний чоловік, а на півночі довго холодно.
А прийшов сюди через ½ години (на 5 хвилин) Райський — живе за стіною. Райський прийшов сказати:
— Єрунда!
Єрунда: пишуться тези, тезове царство. У Райського тезовий стіл, спеціяльно, стоси. — Я здихаю! — Єрунда. З жахом: — Що ви робите? — Єрунда!.. — Не думаєте ви цього: коли тези згоріли, тоді вилетіла з них. літера „з“, поширяла над землею і сіла на своє одвічне місце. І пішло згучати у другім таборі:
— З-з-з-з-з-з-з!— З-з-з-з-з-з-з!
Згучить — холодно, уїдливо, одноманітно…
Райський мовчить. Більше мовчить. Коли висловиться —
— доклад по питанню… Докладач тов. Райський.
… Хая взяла за руку, а потім на вухо, а потім лукаво:
— Правда?
Похмуро:
— Так…
Тоді Хая розвела руками:
— Ая—я… Такий розумний, а теж попались на гачок… Ну й Яблучкина!
І ще про Яблучкину, жінку (чи як там?) Райського. А потім грала очима:
— О, темпора, о, морес! Де нравственність? От візьміть Тему Касальську. Знаєте? Вона каже: мені що? сьогодні один, а завтра другий: не все одно з якої чашки однакове вино пити?
І брала його руку і трішки томилась:
— Я не можу! Я так не можу!
… А Карло Іванович не засне, поки у Хаї не темно. Довго не темно — прислухається, хвилюється, а коли говірку чути, Карло Іванович сальтоморталить по цирковому: заложе ноги в залізні перекладини балкону, а тулуб і голову кине вниз. Дивитись вниз не можна: в голові кружляє, упасти — розбитись на смерть. За те так видно, що робить Хая (її балкон нижче): чи не прийшов хто, а як прийшов — що таке?
… Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця, а потім симфонія в саду „Гастроль".
… А хтось поїде кудись: під'їде до семафора, а далі ще семафор, ще семафор…Далеко на півдні замислилось море. Далеко далека Ялта — порт. Морські купання, і море пахне і виноград пахне, а грона з винограду на взгір'ях. Виноград у листях, і тільки зрідка соковито на сонці блищить. Так блищить: морська хвиля мчалась і вдарило її з нальоту проміння.
… Тут Левадія, Оріянда, Алупка, тут в старовину генуйська оселя з далекої Італії… Пахне тютюном, дурманить тютюном…
Тут нащадки лихої татарви, тепер: „шурум—бурум“ спокійні, задумливі татари… І гори: Яйла, Чатирдах, Карабах…
Відпуски дають в травні, в червні і коли вже стиглий виноград.
Хая чекала на свіжий виноград і була увічлива до Карла Івановича, рідко трівожила його з „генералом“.
А виноград „скоро поспіє“…
… Ранок, ще рано: пів на 11-ту. Вікна на захід, сонце на сході. Сонце зійшло, але не видно: на тім боці.
(„Сонце засмійся в мій кошик. Полоскочи моє блискуче долото, як я замріяну далеку далену“… — „Досвітні симфонії", з моєї книги).
… Нарешті прокидаються, прокинулись. Нарешті — стук: це шофер.
До Зої увійшов шофер. Каже:
— Дозвольте посидіти. Ще не підвівся… совбарин.
Це про Райського — за ним приїхав.
… Минуло ще ½ години. Не прокинувся. Шофер хвилюється:
— Мабуть піду… постукаю.
Іде і каже незадоволено.— Атвєтствєнной… гипо—по—по—там.
… Єсть воли волов'яча шия — Райський. Шофер не заїкається: гипопотам не скаже, скаже зайве „по“: гипо-по-по-там.
Нарешті прокинувся, умився.
Поїхали. Тоді до Хаї постукав Карло Іванович:
— Дєтошька, ті нє пайдьош на шлюжбу?
І чути незадоволений голос:
— А ти сам не догадаєшся? Не знаєш, що у мене женська хвороба?
І тихо (про себе):
— Остолоп!
Навшпиньках од дверей Карло Іванович. Але Хая кричить:
— А молока, мабуть, не приніс?
Дійсно, молока не приніс — Карло Іванович. І кидається від дверей Карло Іванович.
… Зі всіх ніг! Зі всіх ніг!..
Але напроти Пєтушков: теж на службу.
— А—а—а…
В грудях повно почуття: не сказати, не говорити, не вимовити. (На дощі лелека вбирає в шию голову і нижче. Так Пєтушков).
Конфетно, карамельно посміхається і руку плавко й обережно:
— А—а—а…
Карло Іванович ухилився:
— Ах! Залиште!
Біжить, побіг по молоко. Пєтушков конфетно, карамельно посміхається і чимчикує на службу.
В дорозі:
— А—а—а…І сюди і туди безцвітний капелюшок. Згинається, туманно розпливається. І от —
— служба.
А потім — (нарешті)
— столовка.
Хитає беззубим ротом (він не старий), каже:
— Ми з Григорій Федоровичем…
„Ми пахали“… Це з наркомом. І так думають: тут — відповідальний там, там — відповідальний тут. Тому:
— служба, і служба „а—прима“.
… Коли Пєтушков побіг, прокинулась Яблучкина.
Стіна. За стіною Хая. Хая демонстративно вистукує закаблучками — ходить. І Яблучкина теж. Це так: два двори, паркан, біля паркану колючки. В колючках — і там собака і тут собака:
— Грр! Гав! Гав!
— Грр! Гав! Гав!
Але паркан.
На Миколаєвській церкві годинник вдарив 12. На бруку кричать грузовози.
В квартиру увійшла уборщиця. Уборщиця становиться так: між двох дверей — Хаїної й Яблучкиної.
— Баришня!
Тоді вискакують разом.
Яблучкина:
— Можете убирати… Котік вже сів на автомобіль.
(Автомобіль підкреслюється).
Між иншим: за Карлом Івановичем автомобіль не приїзджає.
Хая:
— Да, да!.. Будь ласка, скоріш, а то до нас мабуть приїде народній комісар.
(Народній комісар підкреслюється).Яблучкина зневажливо подивилась на Хаю. Ії очі кажуть: — Народній комісар?.. Гм… Не віриться…
А потім двері: Хлоп! хлоп!
А за дверима уборщиця: чи сюди, чи туди? Вона непрактична дівчинка. Але вона розуміє. Вона згадала село, вигін, дівчат і крем'яшки. Згадала — пішла в кухню. Заплющила очі, розставила руки і покрутила в повітрі пальцями: коли зійдуться, тоді спершу до Хаї прибирати, коли ні — спершу до Яблучкиної прибирати. Не зійшлись, треба у Яблучкиної, але вона з трівогою думає, що і народній комісар це — не аби що.
Убирала в Яблучкиної, а Хая демонстративно закаблучками вистукувала.
Потім уборщиця прийшла до Хаї, а Хая на кроваті роскинулась.
— Ах, боже мій! Чого ви так довго? Я ж просила вас скоріше, бо до нас мабуть приїде народній комісар.
А потім закричала глухо: — Ох! Ох!
Уборщиця:
— Що з вами, баришня?
Тоді Хая сказала з тугою:
— Ах, яка ви дура… простіть мене, Прісю. Невже ви не розумієте, що у мене хвороба матки?
… Маленька справка: Карло Іванович приходив до Зої і казав:
— Ах, Зою! Ві такой карошій товаришь. Ніфшелі Хая міня не люпіт? А я не маху, мі севєрні люді надолько люпім…
Зоя:
— Я, Карло Іванович, не знаю…
І до матері:
— Мамо, вгомоніть Соню, чого вона роскричалась? Поколишіть…Зоя, сім'я Зоїна. Зоя дивиться перелякано. У неї чоловіка нема (був), у неї солдатський пайок і мільйон (5 коп. зол. валютою) жаловання в місяць.
Зоя дивиться перелякано: єсть вулиця, єсть вітрина напроти. Колись у вітрині було порожньо, а потім появились дамські капелюшки, і Зоя трішки забула Маркса.
Хая сказала:
— Бачеш і живеш, дурочка. А тоб жила в конурці. Що значить протеже? Це мені дякуй.
Зоя дякувати не знає, а мати каже, що хліба нема на сьогодні і (о жах!) не варили кулішу в ескадроні: Зоя працює в ескадроні.
І сказала Хая:
— Ну, слава богу, скоро вже поїду в Ялту.
А потім додала з докукою:
— Тільки нудно з ним. Ах, як нудно. Я вже і так, і сяк, але не можна покинути… Ну як я буду жити без совнаркомки?
Це про Карла Івановича…
А на покрівлі латають покрівлю. З'їли літа покрівлю, бо проходять літа і не вертаються.
А на краєвиді акварелі і силуети церков, силуети будівель, димарів…
Іще маленька справка:
Хая уїзжає з Карлом Івановичем в Ялту через ½ тижня, а Яблучкина з Райським на Кавказ за 2 дні.
Хая пішла в свою кімнату і стала напроти трюмо. Подивилась на себе.
На покрівлі латали покрівлю: стук! стук! З'їли літа покрівлю…
… Пахло розтопленим салом.Хая дивиться в трюмо і чує: Яблучкина знову вистукує закаблучками. Тоді Хая знову пішла до Зої і сказала з обуренням:
— Це ж хамка!
Це про Яблучкину. І росповіла:
— Хіба я раніш так жила? Тепер що? За ідеї. А перший мій чоловік був директором у заводі… Да…
Хая задумливо подивилась на Зоїну маму, а Зоя уважно, перелякано слухала.
— А що вона, ця Яблучкина? Потаскушка! Ну візьми: я ж Райського добре знаю… Ти його раніш бачила з нею?.. Ага! Ти-б подивилась: він негліже, а вона перед ним, як сучка хвостиком. Ну, а потім росфуфирилась… Розумієш? Амури.
І відзначила з докукою:
— А він — дурень. Радий за всяку ціну одкараскатись від неї, і не знає як. Боїться скандалу. Ех, ти, теоретик!
… Виходив полудень до Зоїного вікна. Закричали в коридорі Зоїни і мамини діти. В саду „Гастроль“ йшла репетиція, кінчалась репетиція, а за силуетами димарів курів шлях.
… Подзвонили. Це Карло Іванович приніс обід. Зоя перелякано дивиться на маму, підморгує мамі, щоб не прохала у Хаї лишків Хаїного обіду. Мама похитала головою і пішла одчинити двері. А Хая пішла до себе.
… Обід починається, почався звичайно з того, що Хая не задоволена з обіду. Дивується: чому досі не видають шоколаду? А від борщу смердить старим салом.
Карло Іванович:
— Це-ж, дєтошька, боршь, боршь всігда з старім сальом.Хая не витримала: — Дурень!
Лягає на кровать і суворить брови, Карло Іванович винувато дивиться на борщ.
… За вікном „катеринка“ грає „розлуку“. Іще прийшов німий і закричав за вікном по дикунські:
— Е—е—е!
Полетіли, мабуть, засмальцовані грошзнаки. І знову чути: стук! стук! — латають покрівлю. Стихли бунти, громи, революція — латають покрівлю.
Коли Хая не їсть — не їсть і Карло Іванович. Тоді Хая спитала: — А узнав на якій підставі цей оболтус Пєтушков столується в совнаркомці?
Карло Іванович розгублено подивився:
— Ах, дєтошька! Я забуфь.
Скрикнула Хая: — Забуфь! Забуфь! Нічого сказать — громадянин: забуфь! Хіба ти не бачеш, що ця бездара хитра, як лисиця. А він — забуфь!.. Ну й годуй Пєтушкових совнаркомкою.
Карло Іванович ще винувато подивився на борщ, а потім несподівано образився.
— Шьорт знає шьо! Шьорт!
І підвівся і підсмикнув брюки.
Тоді Хая раптом заласкавіла:
— Що ти? Що з тобою, не хвилюйся, Карль. Ах який ти нервовий. От як поїдем в Ялту…
Карло Іванович зневажливо подивився на Хаю, затрусилась русява борідка, почервонів, як стрючковий перець. Ще раз підсмикнув брюки і кинувся з кімнати.
— Шьорт!..
Прибіг до Зої:
— Тафольно… Ві Зоя карошій товарішь. Каварітє: долько она будіт мушіть міня? Ніфшелі она міня не люпіт? Шьорт!Поспівав виноград — там, на березі моря, де Алупка, Яйла, Чатирдах, Карабах, де задумливі татари: „шурум-бурум“ — нащадки лихої татарви.
Останні дні перед од'їздом.
Ранком уборщиця Пріся заплющує очі: чи зійдуться пальці? І в останні дні демонстративно вистукують закаблучки: Яблучкина і Хая. Пройшов Пєтушков на службу, конфетно, карамельно посміхається. Иноді і Хая уходить на службу.
… „Дано сіє в том, что он командірується на Кавказ по служебным обязанностям. Предлагається гражданскім“ і т. д.
Завтра Райський з Яблучкиною уїзжають на Кавказ.
А перед од'їздом розігрався таки скандал. Яблучкина вилила в раковину помиї, а це побачила Хая.
І сказала Хая:
— Боже мій, яка некультурність!
Яблучкина фаркнула:
— Будь ласка, не вчіть. Сама знаю.
— Знаєте та мабуть не все… Ах, яка некультурність!…
Тоді Яблучкина скрикнула:
— Ідіотка!
Хая зблідла:
— Що ви сказали?
— Ідіотка!
Хая в знемозі похилилась на стіну:
— Ох, мені дурно…
Але раптом побігла до дверей і крикнула:
— Ти думаєш, що тебе Райський любить? Дулю під ніс… Сучка!
Вийшов Пєтушков конфетно, карамельно посміхався.
— А-а-а!..Хая скипіла:
— Чого вам треба?
— А-а-а!..
— Дурень! — і вскочила в свою кімнату.
Хая конче хвилювалась і покликала Зою. Лаяла Яблучкину, а потім говорила про Пєтушкова:
— От. Живий ескіз для комедії. Сидить в совнаркомці і підслухує, що говорять. Вислухав засідання, а потім до якогось наркома: — „Ви ж не забивайте, Сергєй Петрович, сегодня у нас в 6 часов засєданіє“. — „Да, да… я помню“. А він же на бугайця взяв. От ескіз!.. Ну, брешеш, я таки доб'юсь, яким ти махером в совнаркомку попав.
Зоя уважно, перелякано слухала і вертіла в руках газету за 26-е.
І ще казала Хая:
— Брешеш! Ще й з будинку цього виживу.
І додала надто серьозно:
— Хіба ти не знаєш, що тут тільки члени колєгії будуть жити? Я за тебе, дурочка, дуже рада. Тепер ти б ніяк не вселилась. Подякуй мені.
|
|
(Кінець! Кінець! Кінець!
То б'є в літаври моє натхнення.
Кінець! Кінець! Кінець!).
|
|
27-е. Яблучкина і Райський уїзжають на Кавказ.
Метушилась Пріся:
— Баришня!
А шофер перевозив корзини на вокзал.
— Атвєтственной… Ги-по-по-потам.
Райський увійшов до Хаї:
— Прощайте!І сказала Хая:
— Мені рішуче вас шкода… Опрідільонно…
Шофер покликав:
— Пожалуйте, машина готова.
Райський підвівся.
… А за стіною Яблучкина вже демонстративно вистукувала закаблучками.
Райський пішов.
|
|
27, 28, 29.
Їхати. І цім їхати.
… Це, здається, в Ібсена, а може у Пшибишевського, — сильна любов перемогає нелюбов, — і нелюбов любить.
Так Хая комусь:
— Я знаю, він мене любить до божевілля. Хай же переможе мою нелюбов.
А йому:
— Карль! Я люблю тебе, але у мене хвороба матки. Я нервова.
Комусь:
— Він і справді став — неврастеник. Йому треба женщини. Але я не можу! не можу!
Йому:
— Дорогий мій Карль, не забудь захватити в Ялту оце шмаття: це для менструації.
|
|
Так-с…
Сьогодні Карло Іванович ходить самоваром вичищеним.
— Ка-арль! Ка-арль!
І канарейкою летить Карло Іванович…
… А все-таки сьогодні, в останній день счинилась драма.Карло Іванович прийшов спати до Хаї і не приніс подушки.
Хая довго мовчала.
… В саду „Гастроль“ не було симфоничного оркестру, — співав московський Пирогов.
Кричали:
— Блоху! Блоху!
Але не схотів співати блоху: гонор знаменитости.
Раптом вдарив духовий оркестр.
Хая спитала:
— Чого ти не приніс подушки?
Карло Іванович: — Я, детошька, забуфь!
— Забуфь! Забуфь!
І… почала роспікати, і… почала.
— Забуфь! Забуфь!
Як і треба було чекати, Карло Іванович довго слухав, а потім пополотнів. Але на цей раз так пополотнів, як ніколи.
Спершу він підсмикнув брюки, потім забігав по кімнаті і, раптом, закричав мов не своїм голосом:
— Рабіня! Рабіня! шьо ті мушаешь міня? Рабіня!
Трусилась борідка, ще підсмикував брюки і кричав мов не своїм голосом.
Хая перелякалась:
— Зою. Зоїчко! Йди сюди. Він уб'є мене.
Прийшла Зоя, але Карло Іванович конче розійшовся:
— Рабіня!.. Рабіня! 2 хота мушаєшь:
Хая теж пополотніла:
— Карль! Що ти кажеш? Боже мій! Ти попираєш усе святе: ми так жили два роки… Ах, боже мій! Зою, мені темніє в очах. Ох! Ох!Тоді Карло Іванович вискочив із кімнати і вскочив в Зоїну кімнату. І чути було на всю квартиру істеричне: — Рабіня! Рабіня!
Хая обняла Зою:
— Що мені робити, скажи, що мені робити… Пропала Ялта!.. Що я буду робити без совнаркомки?
Але коли Карло Іванович стих, Хая заговорила з сумом:
— Він, їй богу, скоро умре. Він неврастеник. Я вже спокійно чекаю на його смерть… Тільки що мені робити? Пропала Ялта!..
І плачем заплакала… В саду стихло: публіка розійшлась. За вікном жевріли зорі.
Зоя вийшла з Хаїної кімнати і пішла до себе. Карло Іванович блідий, схвильований сидів край вікна:
— Канець! Тафольно! Я фам Зоя правду скажу: ізтєфалась ана 2 хота, а тепер канець. Тафольно.
І підвівся:
— До сфітання! Пойду к сіпє. Тафольно!.. Мі сєферні люді долько терпім, но — тафольно!..
І рішуче пішов до себе на другий поверх.
|
|
Так було 29-го. 30-го Пріся прийшла убирати, і вже не гадала на пальцях.
… Пробіг (конфетно, карамельно) Пєтушков.
А 30-го увечері курьєрським потягом Карло Іванович з Хаєю уїхали в Ялту. Карло Іванович говорив:
— Шьо, дєтошька?
Хая дивилась убік…
|
|
… А про свиню я так нічого і не сказав. І не скажу. Свиня для того: „підложити свиню“: не сказати про свиню — це прийом.