Сині етюди (1923)/Дорога
| ◀ Легенда | Сині етюди Дорога |
Ластівка ▶ |
|
В перспективі — дорога.
Праворуч, ліворуч — акварелі. Далеко — ліс. Дорога до лісу, а може — вбік.
Дорога спокійно відходить, і на ній порожньо.
Мабуть скоро зажовтіє листя, і в небо засумує старий дуб. Старий дуб був колись біля нашої хати, в дитинстві.
Я дивлюсь на дорогу, і вона уводить мене за далекі гони.
Покірно йду за нею.
… Колись була береза, зірвав листок і положив у книгу, книзі, здається, більш як 100 літ, пожовкли навіть рядки. А в цій книзі лист з берези, пожовклий. (Може берези вже й нема… А де згадка про автора столітньої книги з пожовклими рядками?).
… Дивлюсь на дорогу. На дорозі порожньо, і я думаю про небуття: коли дорога відходить, тоді щось відходить, кудись відходить.
… Потім згадую сливи.
Саме по цій дорозі везли колись сливи. Я був маленький і прохав у тітки слив.
Тоді вона дала мені жменю.
Та не були то сливи. Було дитинство.
… На краєвиді купчаться хмари, збираються на вечір.
Але то буде не потоп, а впаде звичайна роса. Тоді забуяє рослина.А в потопі (пам'ятаєте?) були голуби.
|
|
Біля вікна пролетіли голуби, фуркнули і — зникли за величезним будинком.
І каже голубка: — Дорога? — Каже голуб: — Дорога!
Потім полетіли на площу Володарського і там сіли біля ратуші.
… Дивлюсь знову на дорогу.
За нею, куди вона йде, йде суворість, може жорстокість, може сама смерть.
Ну і щож? Хай ідуть: так треба.
Але все-таки, що з дорогою?
І сказав голуб: — Дорога? Сказала голубка: — Дорога!
|
|
По далекій дорозі пішла широка тінь. Проходили роспатлані хмари і погасили сонце.
Коли пройшла тінь і сховала дорогу — дороги не було.
Я впав на обніжок своєї мудрости і подумав з тоскою:
— Дорога?
Але голуби не озивались.
|
|
Го́род шумів, кричали мотори, летіли будинки.
Мій далекий сон (лебедине крило) ростанув над містом.
… Я надів кашкета і вийшов на вулицю.