рута

рута

Ру́та, ти, ж. 1) Раст. а) Ruta graveolens L. Вх. Пч. I. 12. Мил. 35. ЗОЮЗ. I. 134. Зелене, як рута. Ном. 13156. б) — пташи́на. Fumaria officinalis. ЗЮЗО. I. 123. в) — польова́. Onobrychis sativa. Лв. 100. 2) Родъ писанки съ рисункомъ, въ которомъ заключается близкій къ трезубцу знакъ трискелъ или трикветръ. КС. 1891. VI. 366. Ум. Ру́тка, ру́тонька, ру́точка. Чуб. V. 401, 857; III. 150.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924