В. Ладканя.
(Від Перемишля.)
1.
(Коли брат княгини косу росплѣтає.)

Треба косу росплѣтати,
Треба вѣнец закладати. —
Пійшла княгинойка,
Пійшла Горпинойка
До городейка
Бѣлими ножейками,
Рѣже барвѣнок
Собѣ на вѣнок
Бѣлими ручейками;
Прийшла до неѣ
Матинойка єѣ:
Що робиш дитинойко? —
Рѣжу барвѣнок
Собѣ на вѣнок,
На свою головойку.
Ой чи-ж я тобѣ,
Моя матинойко!
Не била вигіднейка?
Шо ти мя даєш,
Ти мя силуєш,
А я ще молодейка
Не дуже розумнейка. —
Ой я тя даю,
Я тя силую,
Зо своѣй головойки,
З люцкоѣ обмовойки.


2.
(При вѣнкоплетинах.)

Е у лузѣ калина
Бѣлим цвѣтом зацвила:
Пійшли єй дружки рвати,
Не дала ся ўломати;
Пішла Горпинойка,
Пішла Княгинойка
Наломила си квѣту,
З калинового цвѣту;
Прийшла до свѣтлойки
Межи красні дѣвойки,
Поставила на столойку
Протів свого личейка,
Питала ся батейка:
Ци буду я такая
Як калинойка тая? —
Будеш дитинойко будеш
Поки у мене будеш
А як від мене пидеш
Спаде красойка с тебе
Из тебе молодоѣ,
Из косойки жоўтоѣ. —


3.
(Сиротиньская.)

Вийди Маланойко молодейкая
Подиви ся всюденейко:
Ци не стоѣт твій батейко
У которого порожейка? —
Ой! знаюж бо я знаю,
Що батейка не маю;
Пішлю ворону
В чужу сторону
По свою родинойку;
Пішлю зазулю
В сирую землю
По своєго батейка. —
Ворона летит
Вѣсти приносит:
Буде ту родинойка.
Зазуля летит,
Вѣсти приносит:
Не буде твій батейко;
Сира землейка,
Тяжкіѣ дверейка,
Годѣ ѣх вітворити,
Анѣ оконця,
Ясного сонця
На тебе ся подивити.
Юж мій батейко
Мій соколейко
Перед милим Богом стоѣт,
Вѣрне ся Богу молит:
Спусти-ж мене Вожейку!
З неба на землейку,
Най-же ся подивлю
На своє дитятойко.
Ти душейко благая!
Тебе там не потреба;
Має она там дружейки
Вѣрніѣ услужейки,
Они єй вѣнец нарядят,
На посаг посадят,
Нарядят як панятойко
Посадят як сиротойко! —


4.
(Від Стрия.)

Просила Горпинонька
Своєго батенька:
Батенько мій любий!
Заперай воротенька,
Не пусти кнєженька,
Не пусти Василенька. —
Дитинонько моя люба!
Як го не пускати?
Коли він сє просит
Коли він сє стелит,
Хмелем коло двора,
Бервѣнком коло стола,
Соколом за столом.


5.
(Сиротиньская.)

Кнєгинѣ матиночка
В перед Бога стоѣт,
На охрест руки держит,
Бога сє просит:
Спусти мене боже!
Над село хмароў
А в село дрібним дожџам,
Ясним сонцем воконцем;
Ней-же я сє подивю
Чи красно дитє ўбрано? —
Убрано як панєтко,
Посаџено як сиротєтко. —


6.

Сѣяла кнєгинонька долю
Стоячи над водою:
Плини доле з водою,
Я поплину с тобою,
Там ми си спочинемо
Тай листе попишемо
До мами пішлемо,
Ней-же мама знає,
Що мене малу дає
Не наўчивши мене,
Всєкоѣ роботи;
Научєт мене люди,
Тогди мамѣ жєль буде


7.

Вода луженьки забрала
И камѣнє дрібненьке,
Лиш єдного камѣне не брала,
Що дѣвчина на нѣм стояла,
Росу косу чесала:
Не пади, коса, на камѣнь,
Но пади, коса, ў зѣльничок;
Бо на камени зсѣчеш-сє,
А ў зѣльничку приймеш-сє. —


8.

Просила кнєгинонька
Своєго братечка:
Братчику-ж мій любий!
Сѣдлай кониченька,
Ѣдь у чистоє поле
По стадо вороноє,
Зажени-бо єго
До зѣльника мого,
Ней зѣлє випасе
И на копитах винесе;
Конѣ моѣ вороніѣ
Витопчѣт зѣлє моє
Ней сє по минѣ не зістає,
Подружичкам на радости
Матѣночцѣ на жєлости;
Бо що матѣночка глєне:
А деж тото дитєтичко,
Що садило зѣлєчко! —


9.

Мовила, говорила
Ярая пшеницє:
Не подоба моя
У стозѣ стояти,
Але подоба моя;
У короваю розростати. —
Мовила говорила
Червона калина:
Не подоба моя
У лузѣ стояти,
Але подоба моя
У короваю сияти. —
Де ти калино росла?
Що-сь така красна,
Тонка, висока
Листьом широка?
У лузѣ при кирници,
При студенній кирници,
Від вѣтру буйненького,
Від дожџу дрібненького,
Від сонцє ясненького!
Десь дѣвчино росла?
Що-сь така красна? —
У тата в холодочку,
При солодкім медочку! —


(Від Бережян.)
10.
(Коли на посаг садят.)

Злетѣли два ангели з неба
Ой, сѣли, пали Марисоньцѣ на подвѣре,
А з подвірє в застіўноє віконце
А з віконце на тисові столи,
А з столів на лѣнніѣ обруси,
А з обрусів на пшеничні хлѣбове,
А з хлѣбових на румєне личенько,
А з румєного личенька на барвѣнковий вѣночок,
А з вѣночка на мушлѣновий рубочок.


11.
(При вѣнкоплетинах.)

Надлетѣло потєтко це, це, це!
Сѣло собѣ в віконенько шчебече —
А за столом панєночки глаголєт,
Марисоньцѣ вѣночок лагодєт. —


12.
(Мѣщаньска — коли ѣдут до молодоѣ в недѣлю.)

Ѣдьмо, поѣдьмо
Польом, болоньом
Пѣском, камѣньом —
Пѣсок буде шумѣти,
Камѣнь буде дуднѣти;
Вчуют нас люди,
Славно нам буде,
Вчуют селяне
Що ѣдут мѣсчане. —


13.
(При вѣнкоплетинах.)

Вѣнку, мій вѣнку
З кресчєчого барвѣнку,
Єном тє єден вила,
И том тє не сходила;
В суботу по полудни,
В недѣлю всю дниноньку,
В понедѣлок годиноньку;
Далабим тє малювати,
Шчоби в тобѣ погуляти,
Далабим тє золотити,
Шчоби в тобѣ походити. —


(Від Коломиѣ.)
14.
(с кінця вѣсѣля,)

Лежєли берви бервѣнкові —
Благослови Боже,
И ти божая мати,
Деревце убирати! —
Райскоє деревенько.
Перед райом стояло
Та в рай се похилєло,
Тай сильненько зацвило.


15.
(Коли деревце убирают.)

Колесом, колесом в гору сонце йде,
В нашой Марисечки рай се вє;
Марисечко дѣвочко хто-ж тобѣ той рай даў? —
Даў менѣ Біг и батенько мій. —


16.
(Коли отець княгинѣ вѣнец наряџає.)

Не папороть паде,
Отец вѣнок кладе
Бѣлими рученьками,
Дрібними слозоньками, —
Розшѣйнули-се оси,
Покотили-се коси,
З близка-се кланєючи,
Отцеви матѣночцѣ дєкуючи. —


17.
(Коли вѣсѣлє відійде до Князя, свахи спѣвают.)

Встаю я скоро свѣт,
Педивлю-се на подвіре, леше слѣд
Де кованѣ залубницѣ стояли,
Де воронѣ конички ірзали,
Тотѣж мою Марисечку, взєли. —
Чи я тобѣ мамко не дитєтко?
Шчо ти мене даєш прічки,
Протѣв темноѣ нічки. —
Дай-же менѣ мамко соло вєтко,
Аби менѣ раненько шчебетало,
Щоби мене раненько пробуџало;
Бо чужая матѣночка не збудит,
Хиба піде до сусѣди посудит:
Отиж моя невѣстицє такая
Як у лѣсѣ колодище гнилая.


18.
(Коли перемѣтку наряџают.)

Летѣла бѣла пава,
Всѣ дѣвки поминула
Леш на марусечку ўпала:
Розмишлєй собѣ,
Чи не жєль тобѣ?
Молода Марисечко! —
Всѣ дѣвки грают,
Коси всѣ мают,
А тебе не приймают.


(Від Золочева.)
19.
(Короваєви.)

Ой раюж, мій раю
Пшеничний короваю!
З семи кирниць водицє
З семи стогів пшекицє.

 

А в нашоѣ печи
Золотіѣ плечи.
А срѣбніѣ крила,
Щоб коровай гнѣтила. —


20.
(В четвер нри вѣнкоплетинах.)

По під садочок по під вишневий зелений,
Туди-ж ми ѣхаў молодий Василенько,
Изняў шапочку изняў и слухаў:
А яж-то мовиў, шчо зазуленьки ковали,
А то паняночки вѣночки вили й спѣвали.


21.
(На предани.)

По під гай зелененькій
Паў снѣжок молоденькій,
Там куноньки походили.
Слѣдоньків наробили.
Слѣдом матѣнонько, слѣдом
За своєю донькою,
Дай-же ѣй Боже де послѣдити,
З собою до дому взяти.
Вийди Марусенько вийди,
Може ти є кривдонькою
Возьмемо тя назад з собою. —
Нема Марусеньки дома,
Пішла спати в солому.
А в якую? — в ячмѣнную. —
А в чию? — в сусѣдную! —