руно

руно

Ру́но, на, с. 1) Руно. Вас. 198. Од вовка втечи, а руно принеси. Ном. № 10240. Шерсть на тій собаці як руно. Черк. у. 2) мн. Всходы. Подивитись на руна польові: жита такі, що й вуж не пролізе. МВ. (О. 1862. I. 74). Ум. Ру́нце. Ном. № 10240. Руне́нце. Тепер вовниця дорога: як руненце, так копа. Мил. 44.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924