Рукописні і палєотипні книги Південного Підкарпаття

Рукописні і палєотипні книги Південного Підкарпаття (1927
Проф. Др. Олександер Колесса
Видання: Прага: 1927.
Обкладинка
Проф. Др. Олександер Колесса.

 
РУКОПИСНІ
І ПАЛЄОТИПНІ КНИГИ
ПІВДЕННОГО ПІДКАРПАТТЯ
Рукописні і палєотипні книги Південного Підкарпаття. Icon 1.png
 
Відбитка з книги:
Protokol mezinárodního sjezdu knihovníků
v Praze 1926
 
В ПРАЗІ 1927.
ДЕРЖАВНА ДРУКАРНЯ У ПРАЗІ

РУКОПИСНІ Й ПАЛЄОТИПНІ КНИГИ ПІВДЕННОГО ПІДКАРПАТТЯ.

Південне Підкарпаття, що входить тепер у склад Чехословацької Республики, його культура, мова, література, мистецтво, се вдячна країна наукових розслідів. На багатьох полях се майже terra intacta.

Ґеографічне положення зробило сю країну помостом поміж культурами европейського Сходу і Заходу.

Ся галуза українського народу, відірвана від матірного пня, від звязку з українською державою вже від найдавнійших часів, відділена від неї ґеоґрафічно могутною барієрою Карпат, удержала мимо твердого мадярського гнету свій словянський характер, свої етнічні і язикові окремішности і завдяки недоступности гірського терену зберегла богато культурних пережитків і чимало старинних формацій з історичного розвою його мови.

Замітна сіть закарпатських говрів вказує на етнічну сумішку племен західних і північних як Хорвати і Дуліби із південносхідними Уличами і Тиверцями і через те виступають тут на старинному підкладі північно-українського діялєкту і його другої формації розвою вже новійші південно-українські наслоєння. Історія кольонізації Підкарпаття дає нам деякі причинки до зрозуміння діялєктичного характеру тої країни.

Підкарпаття має особливо оригінальний характер під взглядом якости і скількости архівно-бібліотечного матеріалу, рукописних і палеотипних книг, їх походження та квантитативного відношення між книгами рукописними а друкованими.

Річ ясна, що я не можу тут ставити собі за задачу перечислення та обговорення цілого рукописного та палеотипного засобу книг Підкарпаття. Я хотів би тут зхарактеризувати, головно на основі моїх безпосередних праць і дослідів у бібліотеках і архівах Підкарпаття, найважнійші на сьому полі прояви, поставити іх у звязь із культурними впливами й течіями у поодиноких частинах Підкарпаття і в його поодиноких фазах історичного розвою та подати деякі практичні дезідерати для організації бібліотечно-архівної справи тої замітної граничної частини словянських земель.

Ґеоґрафічне сусідство із Моравією та Панонією, тереном діяльности словянських апостолів, — зробило сю країну здавна доступною для безпосередних Кирило-Методіївських впливів, які йшли долиною Вагу до країни давних літописних Хорватів і звідси дальше на Схід.

Діялєктичну закраску деяких найдавнійших церковно-словянських памятників старо-болгарського походження, писаних так кирильськими як глаголітичними буквами можна собі пояснити лише тим способом, що вони були переписані в західній частині української етнічної території Підкарпаття.

Тут належуть такі памятники, що походять найпізнійше із XI. в., як кирилівські пергамінові рукописі: „Савиної книги“ та „Кодексу Супрасльського“.

На сю пограничну словацько-українську територію вказують і деякі граматичні прояви глаголітичних „Київських листків“.

Ще виразнійше виступають на старинному церковно-словянському підкладі деякі діялєктольоґічні прикмети старо-українські поруч чехо-словацьких і незначних польських у перґаміновій кирилівській рукописі з XIX в. в словах Григорія Богослова. Ся знаменита рукопись могла бути написана лише в країні, де граничать із собою і перехрещуються етнічні території словацька, українська і польська; такою країною могла бути лише західна часть українського південного Підкарпаття. До сеї території треба віднести також кирилівську часть Реймського Євангелія з XI. XII. стол.

В глаголічній части сього Євангелія з кінця XIV. в. бачимо під роком 1395 приписку, в якій сказано, що давнійшу кирилівську часть сего Євангелія „послѣ русьского закона псаль є сти Прокопь своу рукоу а то писмо русьско даль нѣбоштикь Карель Чтврти“.

Дальше належуть до сеї території євангельські бесіди Григорія Великого з XII. в. а також „Молитва на дявола“ з XIII. в., в яких і в змісті і в мові проявляються західні впливи.

Не бачимо тих прояв у дрібних віднайдених мною дрібних перґамінових фраґментах Мукачівських з XII. — XIII, в, та Імстичівських з XIV. в.

Вони вказують уже на звязь із Галичиною через Перемиську епіскопію та галицьку митрополію, або на Київ.

Зовсім виразні київські культурні вливи особливо київської церковної традиції, бачимо в Ужгородській перґаміновій рукописі монастирського „Полуставу“ з часів Федора Коріятовича з кінця XIV. ст. Ся рукопись була переписана з Київського первовзору мабуть у Мараморощині в Грушівському монастирі, як се показано в моїй студії про сей памятник. (О. Колесса Ужгородський „Полуставъ“ Ювілейний Збірник наукового Т-ва ім. Шевченка у Львові, 1925 р. стор. 1 — 59.)

З церковних книг XV., XVI., та XVII. ст. згадаємо деякі важнійші рукописі як: „Празничну Мінею“ з XV — XVI. в. в рукописі Ужгородської духовної семінарії.

Тріодь Кобилецької Поляни в Марамороші з року 1561 (Стрипський: Записки Наукового Товариства імени Шевченка т. 104 за рік 1911).

Мукачівські Мінеї з XVI. до XVII, в.

Рукописну Тріодь з року 1530 в бібліотеці Ужгородської учительської семінарії.

Південно-східні молдавсько-волоські впливи проявляються в українських рукописях Підкарпаття вже з самого початку XV. в.

Безпосередне сусідство, політичні зносини особливож церковна звязь східного Підкарпаття з Молдавією і Семигородом спричинює появу так званої молдавсько-волоської версії середноболгарської редакції в рукописях насамперед східної части а опісля і цілого етнічно-українського Підкарпаття.

Сю ґрафічну версію середно-болгарської редакції бачимо насамперед у віднайденій проф. Петровим Мараморошській донацийній грамоті з р. 1404, що відноситься до Грушівського монастиря, Найвизначнійшим памятником згаданої редакції з незначною українською діялєктольоґічною закраскою треба для XV. в. вважати незвичайно замітну також під зглядом ґрафіки й мистецького викінчення Псалтиру, що зберігається в Мукачівському монастирі.

До тої категорії рукописів треба зачислити вивіноване прегарними кольорованими заставками й иншими орнаментами Барсанівське Євангеліє з XV. або XVI. ст., що зберігається в єпископській бібліотеці в Ужгороді.

Пізнійше бачимо сю ґрафічну редакцію в кількох важних молдавсько-волоських палєотипних книгах а відтак у цілому ряді рукописних книг навіть у таких, що писані вже майже чистою місцевою народньою мовою.

Однак більшість рукописних памятників Підкарпаття XVI., XVII. та XVIII, в. Є писана старо-українською правописею, яку бачимо почасти вже в найдавнійших безюсових підкарпатських рукописях від XI. — XIV. в. і пізнійших памятниках так галицьких та волинських як і київських і инших придніпрянських.

Рукописні скарби Підкарпаття зберігаються тепер почасти поза його межами: в бібліотеках і архівах Петрограду („Тринайцять слів Григорія Богослова“), Львова, Пешту, Марія Повчі, Турчанського св. Мартина а по части і в приватних руках.

Але величезні засоби рукописних книг переховалися до наших часів у головних культурних осередках Підкарпаття, а передусім у монастирях у Мукачеві, Березні Імстичеві, Бороняві а дальше в найбогатійшій з усіх, в епіскопській бібліотеці в Ужгороді, в бібліотеці Ужгородської духовної семінарії та в бібліотеці „Просвіти“ в церковних та парохіяльних бібліотеках, у поодиноких осіб, священників, учителів і селян.

Велику частину сих рукописних і палеотипних памятників мав я нагоду прослідити на місці, в часі моїх кількоразових подорожий по сій країні.

Між тими рукописями мають велику перевагу книги змісту церковного й реліґійного. Але тим далеко ще не вичерпується обсяг культурних інтересів, читачів Підкарпаття.

Як у инших частинах української землі, так само й тут причинилися до сильного припливу живої народної мови, до письменських памятників з одного боку близькість тодішних грамотіїв, священників, церковного причету, учителів, до простого народу а з другого боку вплив реформації.

Під тими впливами появляються передусім Учительні Євангелії.

До найдавнійших і наважнійших належать: Скотарське Євангеліє з р. 1588 і віднайдене мною Березненське Євангеліє з другої половини XVI. в.

З памятників XVII. в., перше місце займає Учительне Євангеліє Данилівське, написане в Марамарощині. Згадаю дальше Учительне Євангеліє Тодора Дулишковича з р. 1673 (В. Охримович Записки Н. Т. Ш. 1897, т. XIX, Місцелянеа стор. 4 — 7.). Учительне Євангеліє Няговське з Марамарощини із визначними слідами впливу реформації (пор. студію проф. А. Петрова: Отзвукъ реформаціи въ русскомъ Закарпатьи XVI в. Няковскія поученія на Євангеліє. Прага 1923). Учительне Євангеліе Ів. Капишовського XVII. в. (Й. Вашіца; Ф. Тіхи). Євангеліє Ладомирівське (І. Панькевич) і byis.

Для таких самих цілий як Учительне Євангеліє а іменно проповідничих, гомілєтичних, служили й Збірники як н. пр. Збірник попа Стефана Теслевцьового із XVII. в. (порів. І. Франко: „Карпаторуське письменство“, стор. 44 — 55) або Ужгородський Збірник, віднайдений мною в Ужгородській духовній семінарії.

Такі Учительні Євангелії та Збірники показують обізнання іх авторів із гомілєтичною літературою західної Європи та з такими Збірниками, як „Speculum Exemplorum Magnum“ або „Gesta Romanorum“ — а з другого боку з Учительними Євангеліями та иншими церковними і моралізаторськими книгами, також і друкованими книгами Галичини, Волині та Придніпрянської України. Вони містять у собі неоцінену скарбницю матеріалів до історії апокрифічної літератури, що плила до нас із джерел південно словянських особливо болгарських, візантийських та орієнтальних.

Тут належить і такі твори, як збірник заговорів з р. 1707 (порівн. Петров, Живая старина — 1891 V.) або „Богословіє“ Митра Попа зр. 1778.

Боротьба православної церкви з протестантизмом з одного боку а з римським католицизмом з другого, проявилася і в підкарпатських рукописних памятниках.

Виразні сліди протестантизму бачимо, як було сказано, в Нягівськім Учительім Євангелію.

Полємічні твори знані під іменем Михайла Оросвеґувського Tractatus contra latinos et graeco-catholicos“ (1612 — 1681), що зберігалися до недавна в Ужгородській єпископській бібліотеці в невідомий спосіб затратилися. Инші його писання як „Пять словес“ збереглися в Н. Т. ім. Ш. у Львові.

Михайло Оросвеґувський, се, як догадується І. Панькевич, се той самий автор, що знаний під іменем Михайла Теодула як автор твору „Оборона вѣрному чловеку“ (1692 — 1697).

Твори ті а особливо „Пять словес“ показують, що автор іх був обізнаний із сучасною полвмічною українською літературок і цитує Лексикон Памви Беринди зр. 1627 „Маргарит“, виданий в Острозі, 1595, „Діоптру“ ігумена Віталія, видану в Євю 1612 р. „Літос“ Петра Могили і инші. Се в знов дальшим доказом тісної звязи Закарпаття із культурним життєм инших українських земель.

Для потреб церковно релігійних переписувано на південному Підкарпаттю чи мале число творів, що появилися друком в Галичині, Волині та на Придніпрянській Україні.

До найпопулярнійших належить неперечно „Зерцало Богословія“ Кирила Транквіліона Ставровецького, яке переховалося в кількох рукописях XVII. і XVIII. в. і на яке покликуються також автори підкарпатських „Александрій“.

Тут треба згадати й деякі рукописні Збірники, що збереглися на Підкарпаттю і написані очевидно в Галичині н. пр. дуже замітний і цінний збірник з р. 1612, написаний мабуть в Самборі або збірник зр. 1708, написаний в Хирові, дальше Фанчиковське Євангелів з р. 1577, переписане із видання Печерської Лаври, що належало колись до церкви Параскевії в галицькому місточку Болехові. У Фанчиковій зберігається і рукописний апостол з XVI. або XVII. в. З Галичини походить і Збірник зр. 1652, виданий проф. Вайнгартом, написаний Григорієм Прокоповичем Куйбідою із Стрия.

В галицькій части Карпат було мабуть написане Березненське Учительне Євангеліе з XVI в.

Літописних записок маємо із Підкарпаття розмірно мало.

Мукачівську монастирську літопись, яку Краліцкий а за ним Е. Сабов відносили до XV. в. (виїмки з неї надрукував Е. Сабов у христоматії 1893 р. сторона 184; М. Врабель надрукував її в головній основі в Ужгородській „Науці“ р. 1897 — 1898) треба вважати за компіляцю написану не менше, як два століття пізнійше а доповнену і закінчену аж у другій половин ХІХ. в.

Її автор, чи авторі, користувалися і давнійшими джерелами часто безкритично або й із означеною метою, опираючись часто на неавтентичних грамотах і инших документах, Ся літопись обіймає події від року 1399 і подає хронольоґічні записі від p. 1458.

Її давня рукопись не дійшла, бо й не могла дійти, до наших часів.

По довгих розслідах і розшукуваннях удалося мені дістати до рук лице копію її з другої половини XIX. в.

Послідна її записка відноситься до р. 1871 то 6 до року смерти протоігумена Олександра Галичковича.

Дуже цінну Гукливську літопись із XVII. — XVIII. в. та початку ХІХ. в. (1660 — 1812) оголосив Іядор Стрипський (Я. Біленький, в Записках Н. Т. Ш. том, 104 сторона 74 — 82).

У значній части вибігають поза сферу церковних монастирських та релігійних інтересів памятники белетристичної літератури.

Тут належуть з одного боку підкарпатські переробки старинних романів і повістів — аз другого боку збірники пісень і віршів так релігійного як і світського змісту.

До першої катеґорії належуть рукописі знаменитих романів „Александрія” та „Варлаам і Йоасаф“.

Незвичайно замітні є рукописні тексти „Александрії“. До рукописі Ю. Жатковича, що описана Франком у „Карпаторуськім писменстві“ (записки Н. Т. Ш. Львів 1900) прибула ще опублікована Др. Панкевичем Тишівська „Александрія" з початку XVIII. в. (Науковий зборник, Товариства „Просвіта“ в Ужгороді, I, p. 1922) — та описана тим самим автором Пістрялівська рукопись „Александрії" з р. 1774.

Важна рукопись „Александрії" з другої половини XVII в. зберігається у мене.

Ті повісті переписувані на Підкарпаттю, се дальші докази тісних звязків тої країни з широким культурним світом.

Велику вагу для історії літератури мають рукописні збірки світських та духовних віршів Підкарпаття із XVII. до XVIII. в. опубліковані або описані І. Франком, В. Гнатюком, Е. Стрипським, М. Возняком і иншими.

Три таки збірники пісень з XVII. та XVIII. в. удалося мені віднайти в часі моїх подорожей по Підкарпаттю, і я приготовлюю іх опис і тексти до друку.

Замітити треба, що першу запись історичної народної пісні Підкарпаття оголосив чех Ян Благослав у своїй граматиці з р. 1571, то є пісню „Дунаю, Дунаю чему смутен течеш“, про воєводу Стефана.

Ся пісня як і підкарпатська пісня про Клокочівський образ, що відноситься до облоги Відня Турками p. 1683 (перехована в рукописнім збірнику пісень з р. 1724, що виготовлений в Камінці в спижськім комітаті), показує нам як ся забута країна відкликувалася на великі світові події.

Не стану тут переходити всіх рукописних засобів Підкарпаття.

Тих, що блице інтересувалибися сею темою відсилаю до спеціяльних праць І. Франка, В. Гнатюка, А. Петрова, І. Стрипського О. Колесси, І. Панкевича та инших а між ними і чеських дослідників Дра, Ф. Тіхого, проф. М. Вайнґарта Й. Вашіци.

Вже сей короткий, з огляду на час, огляд показав нам, яке богацтво рукописних книг видало Підкарпаття почавши від XI. в.

Ся розмірно велика многота рукописних книг так цінних для нинішного дослідника – се наслідок факту, що Підкарпаття не мало у відповідному часі друкарень, які моглиби заспокоювати його духові потреби.

Що йно коло половини XVII. в. засновано в Грушеві друкарню руську і волоську в якій надруковано між иншими, заходом Юрія Раковція першу волоську книжку, переклад Нового Завіту р. 1631–1638 (Ю. Жаткович — нарис історії Грушівського монастиря. Науковий Збірник присвячений М. Грушевському, Львів 1906, стор. 157).

На жаль не переховався ні оден примірник книг, що вийшли із сеї друкарні як „Пентекостаріонъ“, „Молитвословъ“, „Букварь“.

Що такі книги істнували на се маємо деякі вказівки в актах а найважнійший доказ в акті з р. 1762, що зберігається в Лєлєшському монастирі де є згадка про „Пентекостаріон“, надрукований у Грушеві.

Підкарпатські Українці мусіли друкувати книги для своїх потреб у сусідних землях.

І так в Тернаві (Nagy Szombat) коло Братисляви надруковано „Катехесисъ“ Йосифа де Камеліса р. 1698, (Примірник зберігається у Ужгородській єпископській бібліотеці та в Мукачівському монастирі), та „Букварь“ р. 1699.

В Тернаві надрукував єпіскоп Ґеорґій Ґенадій Бизантій р. 1727 „Краткое припадковъ моральныхъ или мравныхъ собраніе“.

В Колошварі, в друкарні єзуїтської академії надруковано „Начало письменъ дѣтемъ“; р. 1746 твір М. Ольшавського в двох мовах — латинській і українській.

Ольшавський старається заложити друкарню в Мукачеві, але се йому не вдається.

Р. 1754 засновує Ольшавський при помочі ґрафа Каролі друкарню в Великім Каролі, 1754 р., де надруковано „Букварь“ і „Катехизісъ“. Друкарнею управляв священник, покликаний Ольшавським зі Львова.

Р. 1770 засновано друкарню для церковно-словянських друків у Відні під управою Йогана Льоренца Курцбека, де єпіскоп Брадач замовив „Азбуку“ і „Зборникъ“ для Підкарпаття. Але католицька духовна влада заборонила ті книжки (між иншими за „filioque“) стягнула їх до Кошиць де іх р. 1772 знищено так, що не дійшов до нас ні один примірник.

В друкарні Курцбека був мабуть надрукований „Урбарь" XVIII. в., описаний проф. Петровим („Первый печатный памятникъ угрорусскаго нарѣчія“, С. Петербургъ 1908, „Сборникъ отдѣленія языка и словесности“, т. 84, стор. 101–109).

У Відні надруковано в ХІХ. в. „Русько-угорську граматику“ Івана Фогоросі, 1833 р., опісля „Церковиту исторію“ Андрея Балудянського, 1851, дальше збірник „Поздравление Русиновъ“ р. 1851 — 1852, де є твори Духновича, Нодя, Павловича і и.

У Відні друкуються у „Вѣстнику для Русиновъ австрійськоѣ державы“ твори Духновича, Гомичкова і и. Тут надркував р. 1851 Николай Нодь „Народныя пѣсни“ i „Память изъ одпуста добрымъ дѣтемъ“.

Пізнійші спроби засновання друкарень на Підкарпаттю для церковно-словянських книг натрафляють на непереможні трудности, що спонукає друкувати книги в сусідних землях.

Ще з початком XIX. в. друкує І. Кутка р. 1803 свій „Катехизисъ“ а єпіскоп Андрій Бачинський „Библію“ р. 1804 в Будимі.

Там друкуються церковні бесіди М. Лучкая р. 1831 ар. 1830 його „Граматика“ („Grammatica Slavo-Ruthenorum“).

Тамяже виходить друком „Лѣствица“ Олександра Мигалича р. 1847, — і „Катехизисъ“ р. 1851 „Молитвенникъ“ 1854 Духновича та богато инших творів.

Значну частину своїх творів друкують визначні письменники Підкарпаття в Галичині.

І так Духновичів твір „Добродѣтель превышаєть богатство“ надрукований в Перемишлі р. 1850. Йогож „Народная педагогія" виходить у Львові 1857 р. Тут появлюються р. 1855 — 1856 проповіди С. Мустяновича, „Цьвѣтный кошичокъ“ Яновича 1853 р. і и.

В Коломиї надруковано p. 1866 комедію Лопуха-Максимовича „Семейноє празднество“.

Богато творів знаних письменників Підкарпаття як Духновича, Павловича, Кралицького і инших появляється в галицьких альманахах і періодичних часописях.

Щойно в другій половині ХІХ. в. засновано друкарню із церковно-словянськими і руськими т. зв. гражданськими черенкам Карла Єґера в Ужгороді, де появилася р. 1863 „Догматика“ Н. Гомичкова 1864 його „Мѣсяцесловъ“ а від p. 1867 друкується там тижневник „Свѣтъ“.

Такий стан був спричинений несказано важними умовами народно-культурного і політичного життя; важкою зморою ляг він на друкарську продукцію, на просвіту і письменство Підкарпаття.

Недостача друкарень спонукувала грамотних людей переписувати книги або спроваджувати їх із сусідних або й дуже далеких словянських і несловянських земель.

Тою обставиною можемо пояснити факт, що на Підкарпаттю переховалися незвичайно цінні й рідкі словянські палєотипії вже з найдавнійшого періоду розвитку словянського друкарства.

І так бачимо в Ужгородській єпіскопській бібліотеці знаменитий краківський „Часословець“ з р. 1491. Швайпольта Фіоля — перший українсько-церковно-словянський друк.

З дальших незвичайно рідких палєотипій треба згадати довершені в сусідній Молдавії друки: „Четвероєвангеліє Филипа Молдовѣна“, р. 1546, „Четвероєвангеліє“ Братнівське з р. 1565, Сас Шебешський Збірник з р. 1580. Книги ті зберігаються в епіскопській бібліотеці в Ужгороді.

В тій самій бібліотеці бачимо знамениті видання венецькі як „Служебникъ“ Божидара Вуковича, Венеція р. 1519; „Сборникъ“ Божидара Вуковича, Венеція р. 1538; „Слѣдованая псалтирь“ Винкентія Вуковича, Венеція 1561.

Дальше бачимо тут палєотипії з инших земель, як „Тріодь Цвѣтная“ Стефана Скодрського, надрукована в Скодрі, 1563; — „Тріодь Цьвѣтная“ надрукована в монастирі Мрькшина церква, р. 1566, Єромонахом Мардарієм.

На незвичайно тісні звязки південного Підкарпаття з рідним матірним пнем вказує велика многота цінних палєотипій, що друковані на українських землях. Тут належуть.

Острожська Біблія зр. 1581, яка зберігається на Підкарпатті в кількох примірниках, між инишими в епіскопській бібліотеці в Ужгороді, в церковній бібліотеці в Порошкові ужгородського комітату, в селі Бедевлі в Марамороші.

В Ужгородській епіскопській бібліотеці знаходимо дальше: Стратинський Служебник 1604; Стратинський Требник з р. 1606, Служебник, надрукований в Євю 1641; „Небо Новоє“ Йоанікія Ґалятовського, Київ, 1665; „Златоустъ“ Острожський з р. 1595, „Маргарить“ Острожський з р. 1595; „Євангеліє Учительне“, видане Балабаном у Львові 1606; „Месія Правдивый“ Йоанікія Галятовського, видання Київської Печерської Лаври з р. 1669, „Ключъ разумѣнія“ Йоанікія Ґалятовського, виданий у Львові 1663 р.; „Мечъ духовный“ Лазаря Барановича, виданий у Київі, 1666 р.; „Тріодіонъ“, виданий у Київі 1627 р.; „Октоихъ“ вид. у Львові 1689 р.; „Народовѣщаніє“ Почаївське з р. 1768 i инші.

В бібліотеці Боронявського монастиря бачимо: „Тріодіонъ“ Львівський 1664; „Ключ разумѣнія“ Ґалятовського видання Київське з р. 1659.

В Імстичівському монастирю знаходимо „Номокановъ“ Михайла Сльозки, Львів 1646; „Огородокъ“ Радивілівського 1676; Бесіди Івана Золотоустого з передмовою Захарії Копистенського, видання Київської Печерської Лаври 1624; „Народовѣщаніє“ Почаївське, з р. 1778.

В бібліотеці Ужгородської духовної семінарії знаходимо: „Ключъ разумѣнія“ Йоанікія Ґалятовського Львівське видання з p. 1663.

В Березненському монастирі бачимо: відпис Служебника Київського видання Йова Борецького з р. 1626: „Служебникъ“ видання Київської Печерської Лаври з р. 1648; „Миръ съ Богомъ чоловѣку “ Інокентія Ґізеля, видання Київської Печерської Лаври з p. 1661.

В монастирі в Марія Повч знаходимо: „Ключъ разумѣнія" Йоанікія Ґалятовського, Киівське видання з р. 1663, і Львівське видання з р. 1665; „Миръ съ Богомъ чоловѣку“ Ґізеля, видання Печерської Лаври з р. 1661; „Огородокъ“ Радивилівського, видання Київське з року 1676; „Руно орошенноє“ Івана Максимовича з року 1603.

Як бачимо в се поважні засоби цінних українських палєотипій.

Сей короткий огляд рукописів і палєотипій південного Підкарпаття, що обіймає лише найважнійші прояви, показує нам, які цінні скарби переховала нам ся галузь українського народу.

Вона устоялася проти тисячлітного мадярського гнету, зберегла свої етнічні окремішности проявляючи їх в письменстві а рівночасно простягала руку по духову поживу до инших словянських і несловянських народів, користувалася іх книгами та сталася клясичним тереном де перехрещувалися культурні впливи із Сходу і Заходу.

Ми бачили, що найстарші церковно-словянські памятники ішли тут ураз із Кирило-Методіївськими впливами із західних словянських земель із Моравії та Панонії.

Ті впливи проявляються теж і в „Словах Григорія Богослова“ з XI. в., де вони перехрещуються із українізмами, чехо-моравізмами та слабими польонізмами діялєктичними прикметами, що могли до сього памятника дістатися лише на західній части українського південного Підкарпаття.

На звязь із старою чеською церковною традицею вказує „Реймське Євангеліє“.

Виразні західні латинські церковні впливи показує теж „Молитва на Дявола“ з XIII. в.

Церковні звязки з Молдавією та з південною Словянщиною проявляються з цілому ряді рукописів почавши від Марамарошської Грамоти з p. 1404 та Мукачівської пергамінової Псалтири XV. в. з молдавсько-волоською версією середно-болгарської редакції.

Великі засоби латинських книг у бібліотеках Підкарпаття показують нам, як пильно слідили просвічені круги тої землі за розвитком західно европейського письменства, особливо церковно-теольогічного.

Мадярська кормига налягла ледяною кригою на житті тої країни: спинювала її культурний розвій, не допускала засновання словянських друкарень а користуючися римсько-католицьким прозелітизмом нищила словянські рукописі й друки, (н. пр. книжки віденіської друкарні Курцбека або твори Михайла Оросвеґувського), накидала ураз із латинщиною постепенно мадярщину та полишила чимало мадяризмів в українських памятниках тої землі, почавши від XVI. в.

Супроти цього гнету боронилося Підкарпаття культурними звязками із словянськими землями а особливо з рідною сусідною Галичиною, Волиню та придніпрянськими землями України, спроваджуючи із сих земель рукописні та друковані книги.

Ся звязь проявляється вже почавши від XI в.

В цілій повноті виступав ся звязь із Київом у пергаміновім ужгородськім Півуставі XIV. в. — з часів Теодора Коріятовича, де бачимо апострофи до київських святих угодників, овіяні поетичним полетом.

Сю саму прояву бачимо й пізнійше в XVI, XVII. та XVIII. в.

Авреоля, якою був в очах підкарпатських грамотіїв, окружений особливо Київський Печерський монастир причинилася в значній мірі до факту, що на Підкарпаттю збереглося таке велике число Київських палєотипій.

Ся авреоля проявилися і в записці на Ужгородському Учительному Євангелію (І. Франко, Карпаторуське письменство, стор. 11):

Высоко лѣтають орлове,
Киевскихъ печеръ отцове.

Кінчу сей огляд, бажанням, щоби рукописним та палєотипним цінностям південного Підкарпаття була присвячена як найпильнійша

увага дослідників та влади.

Зокрема-ж пропоную, щоби була заснована окрема велика центральна бібліотека й архів Підкарпаття, де зібрано-би всі ті розсипані скарби та щоби була заснована й вивінована відповідними фондами окрема археоґрафічна комісія, зложена з фахових палєоґрафів, мовознавців та істориків, яка перевелаби зінвентаризовання та скатальоґізовання рукописного палєотипного матеріалу, зорґанізувала для сього наукові подорожі фахових учених та розпочала систематичну публікацію невиданих досі матеріялів і памятників сеї гарної, богатої, здатної до високої культури а крайно занедбаної словянської країни.

ПРОФ. ДР. ОЛЕКСАНДЕР КОЛЕССА.


LIVRES MANUSCRITS ET PALÉOTYPIQUES DE LA SUBCARPATHIE MERIDIONALE.

Situation géographique de la Subcarpathie. Liaison entre les cultures d'Orient et d'Occident.

Les plus anciens monuments écrits de l'onzième siècle. Influence de St. Cyrille et de Méthode vient immédiatement de la Moravie et de la Pannonie. Tchécomoravismes et ukraïnismes dans le monument écrit de l'onzième siecle: « Sermons de Grégoire de Nysse. » Influences occidentales dans quelques monuments écrits du XII--XIII s. s. Tradition de l'église de Kyiv dans le « Poloustav » du XIV s. d'Oujgorod. Relations avec la culture et l'église de Moldavie et des pays slaves meridionaux.

Manuscrits du XV-XVII S. S. de la version Moldavo-Valaque de la rédaction Bulgare depuis de Décret de Marmaroche de 1404 et de Psautier parchemin de Moukačevo du XV s.

Importance au point de vue de la culture du grand nombre des livres latins dans les bibliothèques de la Subcarpathie meridionale.

Monuments écrits de la rédaction ukrainienne du XVI—XVII s. s. Influence de la langue vivante populaire vers la littérature. Influence de la réforme. Littérature polemi-que, Evangiles instructifs. Recueils. Transcription des livres paléotypiques de la Galicie, de la Volynie et de Kyiv, Chroniques.

Monuments de la littérature apocryphe. Anciens romans et nouvelles, Recueils des chançons du XVII–XVIII S. S.

Livres paléotypiques. L'imprimerie de Hrouchiv. L'insuffisance des imprimeries en Subcarpathie. Grand nombre des livres écrits en comparaison du nombre des livres imprimés.

Imprimés de Ternava, de Kolochvar, de Vienne, de Boudime (Buda-Pest). Le « Bréviaire » (časoslovec) de Cracovie de 1441. Paléotypes de Venise, de Scodari, de Brachiv, de Sus-Chebesz.

Résultats de l'oppression magyare. Difficultés dans l'organi- sation des imprimeries. Destruction des manuscrits et des livres

imprimés non catoliques.

Défense de la Subcarpathie contre l'oppression magyare à l'aide des relations avec la culture des pays slaves, particulièrement avec la Galicie voisine, la Volynie et d'autres provinces de l'Ukraïne. Grand nombre des paléotypies de ces provinces de l'Ukraine et principalement de Kyiv. Prestige du Monastère de Petchère de Kyiv.

PROPOSITIONS.

1. On devrait créer une grande bibliothèque centrale et archives de la Subcarpathie, dans lesquelles doivent être reunies tous les trésors en écrit et paléotypiques de ce pays.

2. On devrait organiser et pourvoir de fonds une Commis. sion archéographique spéciale des paléographes professionnels, des linguistes et des historiens dans les but de dresser un inventaire et un catalogue de tous les matériaux écrits et paléotypiques ainsi que d'organiser de voyages scientifique des savants specialistes en commençant de publier systématiquement les monuments écrits de la Subcarpathie.

Prof. Dr. ALEXANDRE KOLESSA.


Новійші праці Олексадра Колесси.

Південно-волинське Городище і городиські рукописні памятники XII-XVI в.

І. Городище і городиські рукописі XII—XVI в.

II. Городиський Апостол XII в.

II. Городиські перґамінові листки Євангелія з XII-XIII в.

Науковий Збірник Українського Університету в Празі т. I. стор. 23—65.

+ З палєоґрафічні фототипні таблиці. (Окрема відбитка стор. 1—45

+ З палєоґр. табл.) в Празі 1923.

IV. Городиське Євангеліє XII-XIII в.

Ювилейний збірник Українського університету в Празі присвячений п, президентови Ч. С. Респ. Т. Г. Масарикові для вшановання 75-их роковин його народження стор. 406 — 432 +3 палєоґрафічні знимки, + 1 палєоґрафічна таблиця.

Погляд на історію української мови.

Український В. Університет в Празі в роках 1921—22. стор. 23–63. (Окр. відбитка 1—43). В Празі 1924.

Погляд на історію українсько-чеських взаємин від X до XX в.

Український В. Університет в Празі в роках 1921—22. стор. 6—19. (Окр. відб. стор. 1-16). В Празі 1924.

Ужгородський „Полуставъ“ у перґаміновій рукописі XIV в.

Ювилейний Збірник наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, в пятьдесятьліття основання (1873—1923). Львів 1925. стор. 1-59 + 5 фототипних внимків + 3 палєоґрафічні таблиці.

Bibliography of the ukrainian Language.

Supplied by Professor A. Kolessa of the Ukrainian University of Prague. The Slavonic Review. Vol. V. No. 8. London 1926.

Головні напрями й методи в розслідах українського фолькльору

Окрема відбитка із збірника з'їзду словянських ґеоґрафів і етноґрафів у Празі 1924 р. (стор. 319—329).

Рукописні й палєотипні книги південного Підкарпаття.

Окрема відбитка з книги: „Protokol mezinarodniho sjezdu knihovníků v Praze r. 1924" (стор. 1-16).

Ґенеза української новітної повісти.

Інавґурацийний виклад. Окр. відбитка з книги: Український Університет в Празі в р 1921—1926. (стор. 183—208).
Рукописні і палєотипні книги Південного Підкарпаття. Icon 2.png

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в США, тому що вона була вперше опублікована за межами Сполучених Штатів (і не опубліковувалася в США впродовж 30 днів) і була вперше опублікована до 1989 без дотримання формальностей в області авторського права США (поновлення і/або повідомлення про авторське право), а також вона була в суспільному надбанні в її країні походження на дату URAA (1 січня 1996 для більшості країн).


Автор помер у 1927, тому ця робота перебуває також у суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.