Росте долом березина

by Анатолій Свидницький

——————

1. Йдеться про царський маніфест і «Положення» 19 лютого 1861 р. про скасування кріпосної залежності від поміщиків на під'яремних умовах.
2. Спірні питання щодо нарізування земельних наділів колишнім кріпакам мали розв'язувати так звані мирові з'їзди (з'їзди мирових посередників), у справедливості яких письменник явно сумнівався.

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Горлиця

Роман. Оповідання. Нариси. Вірші Анатолій Свидницький Київ: Наукова думка, 1985 «Росте долом березина…»

голова ред. колегії — І. Дзеверін, редактор тому — П. Хропко, упорядкування — Р. Міщук

^**^*

Росте долом березина,
На ній гнучкі віти
На кріпака-невільника
Та на його діти.

Обчімхали берізоньку,
Тільки стоїть цівка;
Терплять батьки й матінки,
Й парубок, і дівка.

Нема гілля на березі —
З лози різки ріжуть;
А кріпацьку кров різану
Собаки не злижуть.

Не розмиє, дробен дощик,
Не замете снігом;

Не покрила божа пам'ять
Людські муки сміхом.

Зашуміла гай-діброва,
Гуде полем чутка:
Мине панство і підданство.
Буде воля — й хутко.

Буде воля, шматок поля
І своя хатина.
Звеселилась неволенька,
Як мала дитина.

Пішов гомін дорогами
І по бездорожжі,
Й понад Дніпро, й поза Дніпро,
І по Запорожжі.

Поніс вітер темним лісом,
Буря густим гаєм,
Тиша степом, роздолами,
Аж в небі лунає.

Звеселилась неволенька:
Будем в щасті жити:
Будем мати свою хату
І жупани шиті.

А як вийдем на роботу, —
Своя нива — море;
Своє жнемо, своє сієм,
Своє собі о́рем;

Своє собі на тік звозим,
Своє помолотим;
Своє зерно, хліб печений,
Свої околоти;

Своє триння і солома,
Своя стерня в полі.
Своя праця, свої гроші —
Карбованці голі…

Задзвонили напровесні,
Прочитали волю^[1],

Закрякали крюки чорні
На селах і в полі.

Задумалась березина:
Віти ж мої, віти!
За живеє зачепили…
Де ж мені вас діти?

Поріжуть вас, мої віти,
На різки, березки!
Посхніть лучче, дрібні мої,
Бо вже біда близько.

Посхніть лучче, та ще й хутче,
Поки нема з'їзду^[2];
Поки нема розмежовки,
Підете на гнізда;

А так… а так… Віти мої!
Де мені вас діти?
Люде добрі, правдивії!
Поріжте, спаліте!

Не слухали дрібні віти,
Ні добрії люде;
Задумалась неволенька:
«Що то з того буде?»

Зневажили, не слухають
Щирої поради;
Озвалася неволенька,
Що з волі не рада.

А ні з волі, а ні з поля,
Ні з своєї хати:
Слізьми, крів'ю землю змочем,
А не хочем знати.

Загинемо, замучите,
Або рівні будем:
Чи всі тяглі, чи всі піші;
Ми всі одні люди.

Ми всі рівні в царя, в пана…
Бийте… Ваша воля!

Mи ж нізащо не озьмемо
B своїх панів поля.

He озьмемо (й не силуйте);
Бо не змога наша.
Хоч бийте нас, хоч милуйте,
Ha все воля ваша.

Після бога в нас надія
Царя дожидати;
А як помрем, — не діждемо…
Раз родила мати.

«РОСТЕ ДОЛОМ БЕРЕЗИНА…»

Вперше надруковано в журн. «Україна», 1924, № 4, с. 97—98.

Включено до вид.: Свидницький А. Твори, 1958, с. 481—483.

Автограф зберігається в ЦНБ, ф. III, № 4075. Це податок до листа А. Свидницького до В. С. Гнилосирова від 21.V 1862 р., в якому йшлося про невдоволення селян царською реформою 1861 р., про їхню відмову навіть під військовою погрозою викуповувати втридорога панську землю і про ілюзорну надію бідняків на встановлення «справедливої» царської волі. Вірш «Росте долом березина…» й навіяний подібними громадськими настроями.

Подається за автографом.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні. Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала в суспільному надбанні в Україні Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років. Автор помер у 1871 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 100 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.