(Уривки). I Товариші!
Вище здіймайте
не голі плякати корогв!
Товариші!
Труд і винтовку,
та куль
олив'яний
горох!
Міста засипайте
бетоном
(Республіко! —
Грай
і рости!)
На ріки —
у шерег — понтони,
на ріки — у шерег —
мости!
Ведіть без вагань,
командарми,
по фронту
склепінь і заліз,
коли
не на бій,
не на бомби,
то лавами —
в соціялізм!
Турбінам наказ:
— Розкувати
Дніпро
зі славутської мли!..
Республік рука —
екскаватор,
трансмісії,
шкиви,
вали!..
Винтовку —
на грані кордонів,
і куль
олив'яний
горох!..
Товариші! —
Вище здіймайте
мозолі, —
не зорі
корогв!
II Героєм
був
і героєм
будь! —
Хіба вже забув,
як вщерть
і вошами борсалась
наша путь
і вітер нам сіяв
смерть!..
По фабриках
лазив
іржавий струп,
і димом не пахло
з труб.
На кожному дубі
гойдався труп,
на кожному дубі —
труп…
Ти кажеш,
що знову
рожевий плин
з пахучого дме
куща…
Не бійся!
То смертний проходить
тлін
по кублу
нових міщан!
Нехай
з п'єдесталової краси
тебе лорнують
вони.
Вони ж незлобиві
хатянські пси
і зовсім не рвуть
штани!
Героєм
був
і героем
будь!
Бо ти ж не забув,
як вщерть
і вошами борсалась
наша путь,
і вітер проносив
смерть!..
III Вицвіли на грудях
лати хрому,
а проте —
весь край
в залізній зміні.
Без гармат,
без бомбового грому
небо покорив
дюралюміній.
На кермі
так само
руки партії… —
Ось нервується
країна
пасом,
ось
новий герой
на кращій варті
сарану
з-під хмари
труїть газом.
Збудували
те,
що треба,
грубі
чорних м'язів
незчисленні орди.
Навіть десь
маленький Маріупіль
елеватором новим
гордий…
Голуба Одеса: —
пароплави
вуджать небо,
так,
що небу жарко…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
| І не треба новому герою
легкої слави,
не треба
тріюмфальних
арк!
Чуєте?!
IV Нові часи,
нові оселі,
а він живе, —
заклавши динаміти
в скелі, —
герой живе!
Не вигадка,
не сон,
не диво, —
герой живе!
У кожному
числі активу —
герой живе!
Республіки буденна
доле —
герой живе!
У чорних антрацитах
штолень —
герой живе!
Біля ґрантів
і біля врубів, —
герой живе!
Поставлено питання
руба: —
герой
живе!!
V Ти забудь
про загублену кров.
Не дарма
тебе час прополов.
Ось від пороху
в м'язах твоїх
не лишається
сліду
уже! —
Свіжа кров,
свіжий глузд,
свіжий вік —
всю країну
перепереже.
У сукровиці
пружиться час
і чорнозем
за соком гуде,
і найкраще
з найкращого
в нас
до буденної прози
іде.
З нами й наше
геть чисто все.
(О, не тлієм,
не скнієм
в плачах!)
Над шляхами
республік
несем
буйну землю,
як груз
на плечах.
Ми ж хазяї
в своєму краю!
Нам життя —
і сестра
і брат!
Любим сонце,
дівчат,
варстат!
Любим
працю свою!..
Помилки стрічаються?! —
Правда! —
Пусте! —
Сонце
і з плямами світить! —
Ростем!!!
VI Кожний
путящий
ліричний жлоб,
і той
перед нами
знадхненив рильце.
Бо кожному ж
ясно ж,
де сонце ж
зайшло
і де
облетіло
трояндове бильце!
Нова тематика
чорних труб
стає
неоспіваною горою!
Ставим
простого й земного зруб,
бо ми —
нові —
герої!..
Солов'ями
у сині летіть небеса,
осідлавши
мамзель Травіяту.
Тільки
дивіться,
щоб в прозу —
назад
не жбурнув вас
з небес
авіятор!
Всесвіт
у м'язах
навіки загруб,
не бабусиним сном,
не марою!
Ставим
просто
земного зруб,
бо ми —
нові —
герої!..
Лізе
за нами
міщанства гарба, —
скрегоче,
рипить
і рипа,
і щось в ній лопоче:
— „Бе-а-ба
— ба!“ —
Ні м'ясо воно,
ні риба! —
В чеканні нірвани
дивіться на пуп,
обростайте
мумій корою!
Ставим
простого й земного зруб,
бо ми —
нові —
герої!..
Пристосовують Леніна: —
де б там знайти
еклектичне
для тістечок
гасло! —
Набридло ж
без віддиху
з нами іти,
і під тещами —
серце
погасло! —
Вам би
факти життя
обробити в мару б,
в комунізм
голубого покрою! —
Та —
ставим
простого й земного зруб,
бо ми —
нові —
герої!!!
|
