Рада/1910/203/Пам'яті Василя Доманицького
Знову свіжа могила…
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| Пам’яті Василя Доманицького |
|
Знову упав в перших лавах один з найкращих, найсміливіших борців з народною темнотою і занепадом…
Не стало ще одного вірного сина нашого народу; не стало одного з тих міцних духом, котрих не подужала наша вікова недоля.
Смерть заскочила його за невсипущею працею; підкосила вона молоде життя, що — починаючи від ранньої молодості і до останніх хвилин — ціле пішло на цю працю, без спочинку, без упину. І знесилений, стомлений до того тяжкою недугою прибитий організм не видержав… В перших лавах не стало робітника-борця.
Бо така вже сучасна доля України, така доля сучасного покоління її синів. Бо дістали ми в спадщині запущене, будяками та зіллям поросле рідне поле наше, і судилася нам тяжка праця це наше поле розорати, зерном добрим посіваючи. Бо судилося нам не тільки від ворогів одбиватись, але й з байдужістю, зі зневірою, навіть з ворожнечею рідних братів наших до всякого прояву вільного життя нашого тяжко боротися.
І вся сучасна свідома Україна, всі ті, що живуть українським життям, знають, яке місце в рядах робітників наших, в рядах борців за нашу кращу долю займав Василь Доманицький. Мірилом його праці і його заслуг — найвища людська жертва: життя — котре поклав покійний на вівтар Ідеї..а нам, що ближче його знали, що зблизька бачили це життя людини з кришталевою душею, нам — його друзям і товаришам — не стало одного з тих, котрі не падали духом; не сталого одного з сівачів доброго зерна, котрі в найтяжчих хвилинах занепаду і утоми все були для нас невисихаючим джерелом моральної сили, котрі свою велику любов і свою безміру прив’язаність до Ідеї ширили кругом себе, кличучи прикладом свого життя до нової боротьби, до ще більше напруженої праці.
І тому, коли ми цінимо пам’ять покійного, коли дорогий для нас його образ має жити в серцях наших, то не плачмо в безсиллі над цею свіжою могилою, не плачмо, хоч безмірний жаль обгортає душу, що рідшають ряди працівників, що лиха доля забирає нам найкращих людей. Не плачмо — а ставаймо, рук не покладаючи, до нової праці, тим тяжчої, що знов одного з найкращих робітників немає…
«Живі хай не тратять надії…»
…А його, дорогого друга і товариша нашого, попрощаймо старими предківськими словами: «прощай, козаче, зажив єси великої лицарської слави!» ≠ слави давніших і теперішніх борців, що за свою долю України свої буйні голови поклали…
| Ця робота є суцільним текстом, будь ласка за можливістю з'єднайте її з Індексом. |
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|