Під хмарним небом/Ніч на озері
| ◀ Україна | Під хмарним небом Ніч на озері |
У темряві ▶ |
|
Нічною добою в гаю над водою
Сия білолиций:
І трави, і квіти сплять, сном оповиті
Не плеще водиця.
І лїс почорнїлий стоїть занїмілий,
Затих, не шепоче…
І повно спокою тут скрізь над водою
Тієї півночі…
Один уродливий козак чорнобрівий
Нічною добою
Неначе нудьгує, неначе сумує,
Блука над водою.
А он щось плеснуло, водою хлюпнуло
І щось випливає —
Он очі зоріють, он коси чорнїють,
Водою їх має.
Блиснули із хвилї і груди вже білі
Чудової вроди
Пливе глибонями і плеще руками
В сріблястії води.
І плеще, й киває, і тихо сьпіває:
„Чого над водою,
Козаче, блукаєш, чого ти шукаєш
Нічною добою?
„Козаче вродливий, ставний, чорнобрівий,
В зеленому гаю,
Покинь ти ходити, до мене іди ти:
Тебе я кохаю.
„Іди, — обніму я, іди, — пригорну я
На груди на білі!…
Іди, — я кохаю, тебе я бажаю,
Іди, о мій милий!
„Іди, — я кохаю, тебе я бажаю!…“
І кличе, й благає:
Лягла над водою і має косою,
І стан вигинає…
І ллютьця ті сьпіви облесні й звабливі
Все знову та знову.
Він бачить ті очі, ті груди дївочі,
Ту вроду чудову, —
Очима він сяє і серцем палає,
До неї він лине:
Одежу зриває, у воду пірнає,
Пливе до дївчини.
Доплив, — обнїмає, її пригортає…
Сплелися руками…
Її він милує, її він цїлує
Палкими вустами…
Її він цілує, її він милує…
Сріблястії хвилї
Углиб подалися, ізнову злилися,
Обох їх покрили…
Ізнов над водою все повно спокою
Цїєї півночі —
І трави, і квіти сплять в місячнім сьвітї
І лїс не шепоче…
