Хто їде в негоду тим лїсом густим?
То батько, спізнившись, і хлопець із їм, —
Малого, обнявши, в руках він держить,
Його пригортає, його він пестить.
„Чом личко сховав ти, мій синку малий?“
— Ой, тату! чи бачиш? — он цар лїсовий:
У довгій киреї, в коронї — дивись! —
„То, синку, тумани навкруг простяглись.“
— „Мій хлопчику любий! до мене сюди
На луки зелені ти гратись іди;
В моєї матусї є пишні квітки,
Гаптовані злотом тобі сорочки.“ —
— Ой, тату, він кличе на луки рясні,
І квіти, і злото дає він мінї. —
„Нема там нїчого, мій синочку, цить!
То вітер між листям сухим шелестить.“
— „До мене, мій хлопче! в дібровах густих
Побачиш вродливих дочок ти моїх —
Вести муть таночок і будуть сьпівать,
Сьпіваючи будуть тебе колихать.“ —
— Ой, тату, мій тату! туди подивись:
В танку королївни за руки взялись. —
„О, нї! усе тихо у темряві там:
То верби старії схилились гіллям.“
— „Мене, хлопче, вабить урода твоя:
Хоч хочеш-не хочеш, — візьму тебе я!“ —
— Ой, тату вже близько, він нас дожене!
Він давить, він душить, він тягне мене! —
Наляканий батько не їде — летить,
А хлопець нудьгує, а хлопець кричить.
Добіг він до дому і дивить ця він:
В руках уже мертвий лежить його син.
1885.
|
