Село й город.
В наших раніших замітках про большевицьку недугу східної Европи стверджено було: 1. що тамошній комунізм не типове явище сучасної світової крізи, а індивідуальне, приналежне самому тілько европейському Сходові, чи радше б. російській імперії (декаденція її інтеліґенції); 2. що останній переворот у Московщині й Україні не є, в дійсности, жадною „соціяльною революцією“, тілько переходом політичної власти, а у слід за нею багацтв, з одних рук у другі. Ствердження цих очевидних фактів одначе не дає ще вияснення секрету цього патолоґічного процесу, який уже чотири роки точить національні орґанізми „трьох руських народностей“, та не дає відповіди на питання про причини цього хоч би перехідного успіху таких доктрин як комунізм. Тому на цьому місці бажаємо звернути увагу читачів на одну виїмкову прояву соціяльно-культурного життя східної Европи, та вказати на її роль у переворотах останніх часів.

Маємо на думці контраст межи городом і селом — суперечність, якій поза східною Европою трудно найти пару. Значить — подвійний контраст: один між Сходом і Заходом взагалі, другий у межах самого Сходу. Для змалювання першого контрасту доволі поставити побіч себе Анґлію, соціяльно й економічно найбільше розвиту країну в Европі, та Росію — найбільше відсталу. Якраз рівно, кілько в першій живе по містах та займається торгівлею, промислом і спорідненими професіями, стілько у другій живе по селам та живе з хліборобства і споріднених занять. Типова форма оселі в Анґлії — це город, і сіл там у нашому розумінню зовсім нема (анґл. village то малі оселі двірської служби по лятифундіях, поза цим самостійні фарми — хутори); в Росії і на Україні навпаки: городи це рідкі оази серед океану сіл, та й чимало з т. зв. городів має більш або менш сільський характер. (У Німеччині оба типи балансують, у Франції перевага хліборобства). Коли хто хотів би з цеї ріжниці господарсько-культурного життя на Заході і Сході витягти теоретичні висновки що до національної ідеолоґії відносних народів, то міг би легко помилитися, догадуючися, що анґлійська вища духовність par excellence буржуазно-робітнича, а російська консервативноселянська; що там правлять нацією самі ідеолоґи промислу й торгівлі, а тут заступники потреб і змагань хліборобської класи.

В дійсности воно зовсім не так. З одного боку, на Заході, ці елєменти, які тісно звязані з провінцією, селом, хліборобством і т. п. — загалом консервативні елєменти, дуже сильні і мають чималий вплив на політичне, культурне й ідейне життя нації; із другого боку, на Сході, мають рішучу перевагу, часто виключну власть, ідеї, симпатії і змагання витворені в обставинах міського життя. Візьміть і порівняйте склад любого анґлійського або французького парламенту із сильним, квантитативно і квалітативно, заступипцтвом землі, та одну з колишніх російських дум, де селянські депутати блукали як стадо овець без доброго ідейного проводу, тому що всі „голови“ захоплені були ріжними ліберальними, демократичними і соціялістичними проґрамами; порівняйте анґлійську літературу з її ідеалізуванням провінції, та російську (в останніх часах й українську) з її ідеалізуванням міського босяка і злочинця, — а стане вам дивно. А буде вам ще дивніше, коли ви побачите, скілько в Анґлії, з її кипучим міським життям, практичного соціялізму (прим. ⅔ лондонської людности не має самостійних помешкань і не веде домашнього хазяйства), а як мало соціялістів-теоретиків і соціялістів-політиків; натомість у Росії, поза державними монополіями, не було жадного соціялізму, зате безліч соціялістів (там же сором був не признаватися до учеників Маркса!)

Яка цьому причина? Збиття з нормального шляху? Духова хороба? Безперечно, одно й друге, тілько все те ще не виясняє самої ґенези цього дивного явища. Головне джерело лежить у иншому контрасті, в межах самого Сходу. Коли на Заході, між городом і селом в культурному життю не має єственної ріжниці (про нормальну ріжницю в господарських обставинах і характері тут не говоримо); коли там усі класи людности творять одну орґанічну національну цілість, то на Сході між городом і селом — пропасть. Російське місто більш-менш таке саме як німецьке, французьке або анґлійське, з усіми вигодами, з добутками техніки і витонченим духовим життям; натомість село — як Бушмен супроти Европейця!… В Анґлії ви бачите на кождому ступні, що лорд, фабрикант, робітник і селянин то члени одної і тої самої нації, не по підручникам ґео чи етноґрафії, а по душі і тілі; натомість у Росії, а ще більше на Україні, щож у дійсности вяже городського інтеліґента з сільським мужиком? Дуже мало (мова у Московщині) або й нічого (на Україні).

Коли ви уважно вдумаєтеся в ці контрасти, в це упривілеювання городу а поневолення села на Сході, то зрозумієте не одно, що досі уважали загадковим. Ви зрозумієте духовість новішої російської й української інтеліґенції, її буржуазно-соціялістичний підклад, ненависть до села у одних, демаґоґію при помочи міських робітничих кличів серед темного мужицтва у других, та безоглядне використовування й руйнування села цими і тими. Ви зрозумієте, чому там можливий большевицький режім, як і те, що спасення східної Европи тілько у відродженню села і його боротьбі з чужим ворожим городом. У нас не буде доти нормальних умов національного життя, доки не буде досягнена політична, економічна і культурна рівновага між ними.

6. XI. 1921.